По официальным данным полиграф используется в 57 странах мира. Во многих государствах, не в зависимости от того, внедрена ли там практика использования полиграфных опросов, проводится полемика относительно целесообразности осуществления такого рода исследований. Принимая во внимание значительные противоречия в аргументах приверженцев и противников полиграфа в конце 90- х гг. американские исследователи даже провели основательный анализ учебников из психологии, в которых авторы затрагивали проблемы детекции лжи.

Публикуется по научному изданию: Морозова Т.Р. Сучасний стан теорії та практики поліграфних опитувань /Т.Р. Морозова // Науковий вісник НАВСУ: Наук .- теор. журнал. – К., 2004. – № 6. – С. 223-230 (язык оригинала - украинский).

Текст статьи. За офіційними даними поліграф використовується у 57 країнах світу. У багатьох державах, не залежно від того, чи запроваджена там практика використання поліграфних опитувань, проводиться полеміка щодо доцільності здійснення такого роду досліджень. Зважаючи на значні протиріччя у аргументах прихильників і противників поліграфа наприкінці 90-х рр. американські дослідники навіть провели ґрунтовний аналіз підручників із психології, у яких автори торкалися проблеми детекції неправди. Зокрема, у підручниках розглядалися сфера використання поліграфа (тестування при розкритті та розслідуванні злочинів, проведенні судової експертизи правдивості свідчень учасників процесу, кадрові скринінги працівників і кандидатів на вакантні посади, а також службові перевірки у галузі національної безпеки), деякі специфічні питання самого тестування або типи поліграфних тестів. Середній обсяг підручника складав 656 сторінок, із них середнє число сторінок, присвячених поліграфним опитуванням, налічував лише 1,5 сторінки. У 78,4% підручників було включено обговорення тестування за допомогою поліграфа, і лише у 29,7% описувалися результати лабораторних експериментів, метою яких було визначення ефективності поліграфних обстежень. Загалом, експерти відмітили, що торкаючись проблеми поліграфа автори підручників ігнорують цитати із солідних наукових видань, а також результати доступних чисельних лабораторних досліджень, проведених із дотриманням всіх методичних вимог. Поруч з тим чітко простежується захопленість авторів посиланнями на статті із популярних ненаукових журналів і результати польових скринінгів, які проводилися із значними методичними упущеннями.

На підставі результатів проведеної роботи, експертна група дійшла до висновку, що у більшості психологічних підручників міркування стосовно діагностики неправди сильно викривлені та практично не відображають реального стану речей. До такого ж висновку дійшли і інші науковці.

У вітчизняній літературі висвітлення теми теорії та практики поліграфних опитувань, як правило, являється компіляцією вже виданих матеріалів. Найчастіше компілюють матеріли, представлені П. Екманом, Дж. Хессетом, Ю.І. Холодним. У солідному вітчизняному словнику-довіднику по психодіагностиці, який був виданий у 1999 році, навіть вказується, що відомостей про використання поліграфа в країнах СНД немає. Поруч з тим у тому ж таки 1999 р. у Росії проводилася вже третя Міжнародна науково-практична конференція "Теорія та практика застосування поліграфа у правоохоронній діяльності", на якій, до речі, була досить солідно представлена українська делегація з числа практиків поліграфних обстежень. Вказування авторів все того ж згаданого словника-довідника, про те, що використання поліграфа заборонено законодавством багатьох країн, виглядає дещо упередженим і однобоким, особливо з огляду на те, що вже на той час було добре відомо про інтенсивне використання поліграфа у більшості розвинутих державах світу.

Який же сучасний стан розвитку поліграфних досліджень на Україні? Всебічний аналіз дозволяє зробити висновок, що на сьогодні в Україні є високого класу поліграфологи, котрі мають відповідну фахову підготовку, сертифікати, які дають право на проведення поліграфних перевірок, та досвід успішної роботи. Однак, ці фахівці не приймають участь у дебатах теоретиків стосовно "кращої методології", "кращого поліграфа" і т.д. Зумовлене це не лише тим, що фахівці поліграфних досліджень перевантажені практичною роботою, а, у першу тим, що часто не бачать предмету для наукової суперечки, спрямованість якої визначають теоретики. Справа у тому, що більшість вітчизняних науковців, які ведуть роздуми на тему поліграфа, припускаються таких помилок, які дозволяють зробити висновок, що вони не лише не розуміють принципу поліграфного опитування, але й взагалі не бачили самого приладу.

Зокрема, у одній із статей сучасних українських теоретиків поліграфних досліджень наголошується на необхідність розробки принципово нових підходів як до створення самих поліграфів, так і методик їх використання. Висновок цей зроблено не на підставі результатів реальної практичної роботи і навіть не на аналізі існуючого ринку поліграфів, а лише внаслідок теоретичного порівняння приладів трьох фірм-виробників (із понад десятка лише загальновідомих у середовищі поліграфологів) - однієї російської та двох американських. Автор вказує, що недоліком сучасних поліграфів є те, що кожна окрема модель поліграфа вимагає відповідної програми навчання, яка розроблена тільки під конкретний поліграф, внаслідок чого поліграфологи не можуть міняти методологію побудови тестів. Дійсно, ця проблема існує і якраз у тих приладів, які у статті називаються кращими. Поруч з тим, з невідомих причин, у статті не вказується, що вже багато років існують поліграфи, такі, наприклад як "КРІС", "РІФ", на яких можуть працювати поліграфологи, підготовлені у різних школах, і програмне забезпечення яких дозволяє досліднику міняти методологію побудови тестів, як тільки він того забажає.

Не можна також погодитися із твердженням автора, що негативною стороною сучасних поліграфів є "неможливість доступу користувача до математичного забезпечення". Поліграф - це апарат, відточений і апробований на тисячах експериментів сотнями професіоналів. Саме тому професійні розробники поліграфів убезпечують свої прилади від втручань непрофесійних аматорів, у результаті "вдосконалень" яких поліграф може перестати бути поліграфом.
Переходячи до теми розробки вітчизняних поліграфів автор статті називає "вітчизняним поліграфом", а не монографом, як це є насправді, одноканальний прилад, що вимірює зміни у шкірно-гальванічній реакції. При чому цей прилад визначається як такий, що не має аналогів у світовій практиці. Дійсно, не має, - бо одноканальний вимірювач емоційної напруги був розроблений Ч. Ломброзо ще у 1895 році. Датчик для вимірювання змін у шкірно-гальванічній реакції був включений американцем Кілером у перші серійні поліграфи ще у 30-х роках минулого століття! Тобто аналог "вітчизняний поліграф" мав, але 70 років тому! Не зрозуміло, яким чином реєструються, записуються і зберігаються дані, отримані на цьому приладі, адже із тексту статті зрозуміло, що він не пише чорнилом (як старі поліграфи), але й не є комп'ютеризованим (як сучасні поліграфи), а складається лише з індикатора, який відображає зміни і дистанційного пульта управління! Тобто, висновок, зроблений спеціалістом, який проводив обстеження, не можливо перевірити на предмет достовірності іншому експерту, адже ніяких матеріальних носіїв обстеження, зокрема, графіків - не існує! Водночас, автор сміливо заявляє, що "не зважаючи на свою простоту та невелику вартість прилад надає можливість використовувати його як у профвідборі, так і в оперативно-розшуковій діяльності та службових розслідуваннях". Дійсно, ціна не велика, але хто має моральне право робити висновки про професійну придатність, про те, чи причетна людина до здійснення злочину, на підставі обстеження на недосконалому приладі, за умов неможливості перевірки результатів обстеження іншим, незалежним фахівцем?

Не зрозуміло також, на підставі чого автор робить висновок, що навчаючись роботі на одноканальному приладі можна "наслідувати навички і практичний досвід поліграфолога"? Чому на відміну від світової практики, яка існує багато десятків років, український поліграфолог повинен спочатку опанувати та працювати з одним каналом, а не одразу навчатися роботі на поліграфі - багатоканальному приладі? Викликає схвилювання також висновок, що якщо "в Україні відсутні спеціалісти із досвідом організації і проведення навчального процесу поліграфологів, а також відповідна матеріально-технічна база, то потрібно використовувати нетрадиційний підхід, сутність якого полягає у перенесенні акценту на самопідготовку та обмін досвідом"!

Загалом, за результатами аналізу вітчизняної юридичної і психологічної літератури, ми виділили 9 міфів про поліграфні дослідження взагалі, та роботу поліграфолога зокрема.

Міф 1 - поняття поліграф і "детектор неправди" - рівнозначні.

Насправді поліграф не виявляє неправду. Поліграф виявляє інтенсивність проявів збудження вегетативної нервової системи, а точніше - фізіологічні зміни в організмі людини, які виникають під час емоційного збудження. Висновок про щирість-нещирість обстежуваного робить не поліграф, а спеціаліст поліграфолог, виходячи із аналізу змін які зареєстровані на поліграмі. Поліграф - багатоканальний (звідси і сама назва - poli - багато, graf - той, що пише) прилад. Згідно сучасних стандартів поліграфи (як ті, що пишуть чорнилом, так і комп'ютерні) повинні мати не менш як п'ять каналів реєстрації, із них чотири канали є чітко визначені - це канал реєстрації артеріального тиску, два канали дихання та канал шкіряної реакції. Вимоги до сучасного поліграфа базуються на більш ніж 70-річному досвіді експлуатації і їх не порушує жодна із фірм-виробників. Окрім чотирьох обов'язкових каналів, виробники додають канали реєстрації тремору, фотоплетизмограми тощо.

Назва "детектор брехні", як правило, використовується у побутовій мові. Однак її часто використовують і виробники приладів, які через невідповідність жорстко регламентованим технічним вимогами не можна називати поліграфами. Основний недолік таких приладів - низький рівень достовірності отриманих результатів.

Міф 2 - поліграф науково необґрунтований метод детекції нещирості.

Поліграф вимірює та реєструє зміни у частоті пульсу, артеріальному тиску, швидкості кровотоку, збільшення обсягу крові за рахунок підключення резервів, тремору м'язів, тощо. Інформативність всіх цих показників діяльності організму давно доведена численними експериментальними даними, а прилади, що реєструють зміни у цих показниках, багато років ефективно використовується як у медицині, так і у прикладній психофізіології, зокрема, у психофізіології праці. Без перебільшення - ставлення під сумнів наукової обґрунтованості поліграфа рівнозначне ставленню під сумнів наукової обґрунтованості кардіограми.

Міф 3 - автор поліграфу російський вчений О.Р. Лурія.

У 1923 р. видатний російський вчений О.Р. Лурія провів сполучений асоціативно-моторний експеримент з метою діагностики слідів афекту у злочинців [9, стор. 27-63]. Суть методики полягала у наступному: обстежуваному пред'являли ряд слів, у відповідь на які він повинен був максимально швидко відповісти першим словом, яке йому спаде на думку, і натиснути на пневматичну грушу. У першій частині дослідження були визначені інформативні ознаки методики. Виявилося, що моторна реакція, сполучена з нормальним асоціативним процесом, перебігає зазвичай абсолютно правильно і представляє з себе просте правильне натискання; моторика ж афективного процесу завжди дає ознаки різкого збудження: на кривій натискування появлялися ознаки різкого тремтіння, ламкість. Із 1927 року О.Р. Лурія розпочав другу частину дослідження, а саме - перевірив свою методику у реальних умовах розкриття злочинів. Всього ним було обстежено біля 50 осіб, причетних до вбивств. У всіх обстежуваних час натискання на кнопку при пред'явленні значимих питань збільшувався на 24%.

Однак дослідницька методика О.Р. Лурії не перетворилася в технологію виміру, яка би масово використовувалася на практиці та, тим більше, не дала поштовху для інструментальної детекцій неправди. Цього не відбулось хоча б тому, що роботи у вказаному напрямку почали проводитися задовго до того, як О.Р. Лурія провів свій експеримент. Зокрема, ще у 1895 р., Ч. Ломброзо, використовуючи власноруч розроблений перший прилад для детекції неправди - гідросфігмометр, який реєстрував зміни тиску крові у людини. Вже у 1902 р. Ч. Ломброзо вперше вдалося довести в суді непричетність людини до злочину за допомогою детектора неправди. У 1914 р. італієць Бенуссі використовував прилад для реєстрації дихання при проведенні опитувань підозрюваних у вчиненні злочинів. У 1921 р. американець Джон Ларсен розробив перший 3-канальний поліграф, який реєстрував на стрічці паперу, що рухалась, зміни у пульсі, тиску крові та диханні. І нарешті у 30-роках у реальне життя впевнено ввійшов п'ятиканальний поліграф, розроблений Л. Кілером. Всі сучасні поліграфи є, по суті, прототипами поліграфу Л. Кілера. Після Л. Кілера подальший розвиток поліграфа йшов по шляху підвищення точності та розробки нових методів тестування.

Міф 4. Поліграф - недостатньо достовірний.

Найкраще цей міф представлено у популярній книзі Пола Екмана "Психологія неправди". Зокрема, автор вважає, що поліграфологи можуть зробити невірний висновок у тому випадку, коли зміни у психофізіологічному стані людини насправді є не ознакою обману, а лише реакцією на підозру у ньому. Такі помилки верифікаторів неправди Пол Екман називає "помилкою Отелло", проводячи паралель між ними, та героєм відомої п'єси Шекспіра, котрий не зумів зрозуміти, що страх Дездемони був не страхом викритої зрадниці, а страхом невинної жертви, яка не бачила жодного способу доказати свою непричетність "Помилка Отелло" справді часто негативно впливає на висновки верифікаторів неправди, але, як правило, не тих, котрі роблять висновки, спираючись на результати поліграфних опитувань, а тих, котрі використовують методику аудіовізуальної діагностики. Поліграфологи можуть припуститися "помилки Отелло" лише у тому випадку, коли використовують техніку прямих питань, типу "Це ви вбили?", "Це ви вкрали?" тощо. За такої техніки опитування емоційні, гіпервідповідальні, тривожні та навіювані люди дійсно можуть дати виражену емоційну реакцію, яка потім може бути неправильно трактована поліграфологом. За даними західних авторів рівень достовірності результатів поліграфологічних обстежень при використанні прямих тестів сягає 85-90%. Однак у випадку, коли поліграфологи використовують техніку непрямих і пошукових тестів, яка базується на виявленні знань винного, "помилка Отелло" виключена. Будується ця техніка на визначенні обізнаності обстежуваного у таких деталях злочину, проступку, які могла знати лише людина, котра його здійснювала. Техніка непрямих тестів не має рівних по достовірності результатів.

Міф 5. Поліграфне обстеження порушує конституційні права людини.

Цей міф є чи не найдревнішим, бо має глибокі історичні коріння у вітчизняній юриспруденції, негативно впливав та впливає на сприйняття методу поліграфних опитувань юристами. Починаючи з 30-х років минулого століття, саме в той час, коли на Заході стрімко розвивався метод поліграфних опитувань, коли в Чикагській лабораторії розслідування злочинів вже було обстежено понад 2000 підозрюваних у здійсненні злочинів і на підставі аналізу результатів обстежень зроблено висновок про високу ефективність методу, в СРСР була розгорнута кампанія заборони будь-яких позивних згадувань про поліграф. Найбільш активно виступав проти використання поліграфа А.Я. Вишинський, котрий у 1937 р. писав, що використання поліграфа у кримінальному процесі є "грубим порушенням прав людини". Послідовники А.Я. Вишинського у своїх наукових працях розцінювали поліграф як "засіб тортур, що має на меті примушення людини до надання неправдивих свідчень", є "предметом морального та фізичного насилля" та "інквізиторським методом, який використовує поліція США". Нині тези про "мордування поліграфом" звучать особливо парадоксально на фоні історичних даних про нелюдські мордування, яких зазнавали у ті часи радянські люди у застінках НКВС. Однак, хоч часи і змінилися, практика лінчування поліграфних опитувань без наукового аналізу принципу їхнього здійснення, без наведення результатів проведення хоч якихось елементарних практичних досліджень твердо ввійшла в практику юристів.

Із метою запобігання порушень конституційних норм, а саме статей 19, 22, а також частини третьої статті 28 Конституції України, згідно яких жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, всі без винятку поліграфологи здійснюють поліграфні опитування лише після отримання письмової згоди обстежуваного. Окрім того, у бланку, в якому обстежуваний письмово засвідчує згоду, вказується, що відмова від обстеження не розглядається як ознака причетності до злочину, що розслідується, а результати поліграфного опитування не являються доказом у суді.

Самою процедурою поліграфного опитування жорстко регламентується те, що обстежуваний повинен бути у нормальному психічному і фізичному стані (це значить, що обстежуваний не повинен мати больового синдрому, не повинен відчувати почуття голоду, потреби у сні тощо), опитування має проводитися лише у оптимальний для людського організму період доби - з восьмої до 18 години, у добре провітреному приміщенні, за умови, що обстежуваний сидітиме спокійно протягом всього періоду реєстрації поліграфом змін у психофізичних параметрах.
Наша власна практика показує, що результати приблизно 70% випадків обстежень за допомогою поліграфа, дозволяють зробити висновок про непричетність обстежуваного до події чи злочину, що розслідується. Таким чином поліграфне обстеження не лише не являється "різновидом тортур" та "порушень конституційних прав", а й є реальною можливістю для людини, котру підозрюють у вчиненні злочину, швидко (приблизно за 1,5 годин), у достатньо комфортних умовах довести свою непричетність та необгрунтованість підозр чи звинувачень. Про принципову можливість використання захисником у кримінальному судочинстві результатів поліграфних обстежень висловлюються і деякі юристи.

Міф 6. Використання контактного поліграфа не відповідає українському законодавству.

Застосування поліграфа в Кримінально-процесуальному Кодексі дійсно не врегульоване і до процесуальних дій не належить. Однак завжди слід пам'ятати, що жоден із законів України не забороняє використання поліграфа. Спеціалісти поліграфологи не наполягають на тому, щоб їхні висновки залучалися до матеріалів кримінальної справи, бо в цьому немає необхідності. Поліграфні опитування являються одним із етапів у розслідуванні злочину, в результаті яких стає можливим одержання орієнтувальної інформації, виявлення матеріальних доказів у справі тощо.

Міф 7. Домінуючий вплив на результати поліграфного опитування рівня професійності поліграфолога.

Цей міф особливо небезпечний, з огляду на те, що відкриває дорогу на ринок поліграфів виробникам неякісних, низько достовірних приладів. Складовими успіху поліграфолога в однаковій мірі є як рівень його професіоналізму, так і технічні та програмні можливості поліграфа, з яким він працює. Загалом, робота поліграфолога нічим не відрізняється від роботи міліціонера, хірурга, водія та представників багатьох інших професій, від діяльності яких залежить доля інших людей.

Міф 8. Кращий поліграф - безконтактний.

Цікаво, що юристи вважають, що застосування безконтактного "поліграфа" (тобто такого, використання якого відбувається без відома та згоди обстежуваного) бездоганне з точки зору діючого законодавства ! Окрім того, між результатами, одержаними за допомогою контактного та безконтактного поліграфа ставиться знак рівності.
Одразу зауважимо, що безконтактних поліграфів не існує. Існують безконтактні "детектори неправди", які не можуть бути поліграфами хоча б тому, що мають лише один (голосовий) канал знімання інформації. Американською поліграфною Асоціацією, яка є єдиним у світі активно діючим об'єднанням спеціалістів поліграфних обстежень, голосові детектори неправди визнаються як такі, що мають низький рівень точності, а значить не можуть використовуватися з метою виявлення неправди. Жорстка заборона на використання голосових детекторів неправди у професійній роботі існує і в Американській Асоціації поліцейських поліграфологів.

Експериментальне апробування голосового детектора неправди однієї із відомих зарубіжних фірм, яке проводилося у 90-х роках у Україні, підтверджує дані американських фахівців. Зокрема, виробник приладу у технічній документації заявляв, що точність прогнозу його приладу - 83%, однак результати апробації показали, що насправді точність прогнозу приладу сягала лише 40%.

Міф 9. Під час поліграфного обстеження психофізіологічна реакція може виникнути не на саме питання, а у зв'язку з появою у обстежуваного якихось приємних чи неприємних спогадів минулих життєвих подій, неправильного розуміння питання.

Виходячи з цього міфу, дехто з юристів навіть висуває пропозицію стосовно того, що причинний зв'язок між питаннями поліграфного обстеження та реакцією на них зі сторони обстежуваного повинен встановлювати не спеціаліст-поліграфолог, а слідчий чи дізнавач.

Із метою розвіяння цього міфу зазначимо, що реакція на питання поліграфного опитування та реакція спогаду на події минулого абсолютно відмінні за типом графіків та легко розрізняються навіть початківцями на курсах підготовки поліграфологів. Питання тестів поліграфного опитування будуються за принципом легкості та однозначності у сприйнятті, та задаються мовою, що зрозуміла для обстежуваного. Задля дотримання цього принципу при підготовці поліграфних опитувань спеціаліст-поліграфолог обов'язково враховує соціокультурні та інтелектуальні особливості обстежуваного. Однак навіть якщо і з якихось причин виникне ситуація, коли обстежуваний не зрозуміє сенсу питання чи його організм дасть хибну реакцію, слід завжди враховувати, що висновок за результатами обстеження робиться не за одним, а за низкою перехресних питань. У випадку ж використання непрямих і пошукових тестів цими питаннями прямо не визначається причетність обстежуваного до події, що розслідується, а визначається, чи володіє він інформацією щодо обставин, місця, часу і т.д. здійснення злочину. Висновок про результати поліграфного опитування має право робити лише спеціаліст-поліграфолог, тому що він проходив спеціальну підготовку та володіє необхідними для цього знаннями.

Таким чином, аналіз міфів щодо поліграфних опитувань, які найбільш поширені у вітчизняній юридичній і психологічній літературі та, відповідно і у професійному середовищі психологів і юристів, дозволяє зробити висновок, що вони не мають під собою жодних науково-практичних і правових підстав. Результати проведеного нами дослідження показали, що у вітчизняній науковій літературі не лише не враховується практика широкого використання поліграфа у поліції, державних органах і кримінальному судочинстві розвинутих країн світу, але й ігноруються здобутки вітчизняних поліграфологів. Такий стан речей не сприяє подальшому розвитку вітчизняної юридичної психології взагалі, та теорії і практиці поліграфних опитувань, зокрема.

 20 октября 2018

Mostly cloudy

10°C

Николаев

Mostly cloudy

Новини