Назначение комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы (КСППЭ) традиционно считается весьма ответственным процессуальным решением (Ф.С. Сафуанов, 1997; И. А. Кудрявцев, 1999). Важнейшим аспектом в этом отношении является определение и обоснование необходимости применения как психиатрических, так и психологических специальных знаний. Вместе с тем существующая судебно-следственная практика обнаруживает определенные недостатки и спорные вопросы в назначении КСППЭ, свидетельствующие о том, что назначение таких экспертиз не всегда обуславливается интересами дела.
Публикуется по изданию: Канищев А. В. Основные недостатки назначения комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы в уголовном процессе / / Архив психиатрии. - 2012. - Т. 18, № 1. - С. 105-106. (язык оригинала – украинский).
Продолжение текста статьи. Нами було вивчено 70 випадків стаціонарної КСППЕ, проведеної у відношенні неповнолітніх підекспертних. У 67 випадках така експертиза була призначена постановою слідчого, у 3 випадках — постановою суду.
У 42 випадках постанова про призначення експертизи не містила вказівки на її комплексний характер. У 12 постановах замість психолого-психіатричної призначалась однорідна, судово-психіатрична експертиза (при тому що на вирішення експертів ставилися питання як психіатричного, так і психологічного характеру). Ще у 7 випадках, незважаючи на призначення КСППЕ, перед експертами не ставилося жодного психологічного питання.
Експертні питання психологічного характеру часто формулювалися неточно, підбиралися недиференційовано, без врахування конкретних обставин справи та процесуального статусу підекспертної особи. Зустрічалися випадки механічного перенесення у постанову майже усіх можливих психологічних питань, передбачених відповідними науково-методичними рекомендаціями Мін’юсту України.
Так, у 26 випадках ставилися питання щодо впливу певних психологічних особливостей на правильне сприйняття обставин справи та можливість давати про них показання. Тобто йшлося про питання, більш адекватні та доречні у відношенні свідків, а не обвинувачених. Слід зазначити, що у жодному з цих випадків нам не вдалося знайти даних, які б свідчили про сумнів судово-слідчих органів щодо якихось конкретних свідчень цих обвинувачених.
У 15 випадках ставились питання про фізіологічний афект або інші емоційні стани під час скоєння правопорушення. Між тим в усіх цих 15 випадках обставини справи не давали приводу для припущення про наявність таких станів (чіткі корисливі мотиви правопорушень, вживання значної кількості алкоголю тощо), що свідчило про необґрунтованість самої постановки питання про афект або інший виражений емоційний стан.
У 9 випадках судово-слідчі органи ставили перед експертами питання про конкретний вік, якому відповідає психічний розвиток неповнолітнього обвинуваченого, у 5 випадках — про те, чи досяг обвинувачений віку, з якого починається кримінальна відповідальність.
Таким чином, як свідчать наведені дані, слідчі та судді у цілому мають недостатньо чіткі уявлення щодо завдань КСППЕ та підстав для її призначення. Причому найчастіше плутанина виникає стосовно меж компетенції судово-психологічної експертизи та кола вирішуваних нею питань. Це призводить до надмірного, екстенсивного призначення КСППЕ, замість якої у багатьох випадках доцільно було б обмежитися однорідною судово-психіатричною експертизою. Очевидно, у працівників судово-слідчих органів існує переконання про начебто більшу доказову вагу КСППЕ; відтак психологічна складова експертизи додається «про всяк випадок», у якості своєрідного психологічного «профілактичного огляду».
Необґрунтоване призначення КСППЕ, здійснюване без достатніх підстав, може призводити до порушення прав учасників процесу, затягування строків розслідування кримінальних справ та безпідставного збільшення навантаження на експертів. Уявляється доцільним регулярний аналіз недоліків, що допускаються у цьому напрямку, з метою удосконалення судово-слідчої практики та підвищення обґрунтованості постанов про призначення КСППЕ.
По материалам http://www.psychiatry.ua