Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка проаналізував проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування», реєстр. № 3711, та надав свій науково-консультативний висновок щодо нього.
Із набранням чинності Законом України № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були припинені повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а спроба формування її складу була приречена на невдачу з огляду на прогалини законодавчого регулювання відповідної процедури та статусу ВККСУ. Внаслідок цього у системі функціонування органів судової влади виникла глибока системна криза, йдеться у висновку.
Конституційний Суд України своїм Рішенням № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року визнав ряд положень Закону № 193-ІХ такими, що не відповідають Конституції, та рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести Закон у відповідність до цього Рішення.
19 червня 2020 року Президент України подав до Верховної Ради України як невідкладний законопроєкт № 3711. Також до парламенту надійшли два альтернативних законопроєкти – реєстр. № 3711-1 від 7 липня 2020 року та реєстр. № 3711-2 від 7 липня 2020 року. Як вбачається із пояснювальних записок до законопроєктів, усі вони мають на меті виконати приписи згаданого Рішення Конституційного Суду України, однак у різний спосіб.
Законопроєкт № 3711 загалом підтриманий ВРП, а також Радою суддів України, Верховним Судом, Комітетом з питань правової політики Верховної Ради України. На думку вчених, така єдність представників різних сфер державної діяльності у підтримці документа свідчить про усвідомлення масштабу описаної проблеми та нагальної потреби стабілізувати процес розвитку судової влади в Україні. Водночас у своєму висновку науковці звертають увагу на окремі положення законопроєкту, які, на їхню думку, потребують удосконалення.
Функції ВРП, ВККСУ та ДСАУ
Зокрема, науковці Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка зазначають, що ідея зміни повноважень Вищої ради правосуддя шляхом передачі тих, які нині належать Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Державній судовій адміністрації України, заслуговує на підтримку. Оскільки ВРП як конституційний орган суддівського врядування повинен вирішувати питання, що є ключовими для ефективного функціонування незалежної судової системи. Водночас ДСАУ повинна виконувати у системі органів судової влади лише «сервісну» роль, вважають автори висновку. Але такі нововведення, на їхню думку, потребують узгоджених змін відповідних норм Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Інститут права також звертає увагу на зауваження Венеційської комісії, яка неодноразово наголошувала, що паралельне існування окремих органів ВРП та ВККСУ замість спеціалізованих підрозділів ВПР утворює дуже складну систему, формує дуалізм в адміністративному управлінні судовою системою, підвищує ризик виникнення збігів і конфліктів.
Склад ВККСУ
Науковці підтримують передбачений законопроєктом № 3711 підхід до врегулювання статусу ВККСУ, що охоплює також питання її складу. Проте, посилаючись у своєму висновку на приписи Великої хартії суддів, затвердженої Консультативною радою європейських суддів (КРЄС), а також на висновки КРЄС № 1 (2001) та № 10 (2007), вчені зазначають: незалежний судовий орган, який приймає рішення щодо призначення судді або просування судді по службі, має або складатися повністю із суддів, або мати мішаний склад, де більшість членів мають бути суддями, для запобігання будь-якому маніпулюванню чи сторонньому впливу. У висновку Інституту права наголошено на необхідності передбачити на рівні Закону те, що більшість складу ВККСУ – судді.
Строк повноважень члена ВККСУ
Стосовно проблемних ситуацій, які мали місце у зв’язку із закінченням строку повноважень членів ВККСУ, науковці зауважили, що це питання частково врегульоване у проєкті Закону № 3711 (частина четверта статті 92). Але з метою забезпечення безперебійної роботи ВККСУ у її повноважному складі Інститут права вбачає доречним темпорально не обмежувати пролонгацію повноважень члена ВККСУ, строк перебування на посаді якого закінчився. Як приклад наведено частину третю статті 23 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що судді Європейського суду з прав людини «обіймають посаду доти, доки їх не замінять. Проте вони продовжують вести ті справи, які вже є в їхньому провадженні».
Уповноважений з прав людини у конкурсній комісії для обрання ВККСУ
У консультативному висновку позитивно оцінюється запропонований законопроєктом № 3711 спосіб належним чином забезпечити формування конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККСУ. Зокрема, документ передбачає участь субсидіарного суб’єкта її формування – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається обов’язок протягом 15 днів запропонувати кандидатів до складу конкурсної комісії у разі, якщо основні суб’єкти її формування у визначений Законом строк не запропонують свої кандидатури. Проте для виконання таких функцій Уповноваженого положення Закону, який регулює його статус і повноваження, потребують належного узгодження із відповідними ініціативами, зазначають науковці.
Необмежене право доступу до державних реєстрів
Окремо науковці зауважують, що законопроєктом № 3711 пропонується надати конкурсній комісії необмежене право безоплатного доступу до відкритих державних реєстрів, що містять інформацію приватноправового характеру, конфіденційність якої захищає стаття 32 Конституції України: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини». Вчені вважають, що невизначене коло реєстрів створює ризики зловживання наданим особі правом, зокрема й корупційні.
Крім того, вони вказують на порушення задекларованого в Україні принципу єдиного статусу суддів у пункті 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» законопроєкту № 3711 і пропонують взяти до уваги викладені ними міркування при доопрацюванні документа.
