«Право на подання скарги на суддю має кожен – громадяни, юридичні особи, органи влади через своїх представників. Очевидно, що таке право є і у прокурорів, і воно обмежене лише положенням закону, яке забороняє зловживання, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя», – зазначив Павло Гречківський, коментуючи газеті «Закон і Бізнес» підписання Генеральним прокурором Іриною Венедіктовою Наказу від 27 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».
Як відомо, після внесення змін до статті 131¹ Конституції України щодо конституційних функцій прокуратури цей орган втратив функцію загального нагляду. Проте наказ Генпрокурора фактично зобов’язує сторону державного обвинувачення здійснювати нагляд за суддями.
Зокрема, документ передбачає забезпечення своєчасного та принципового реагування на виявлені під час реалізації представницьких повноважень факти незаконних дій (бездіяльності) суддів, постановлення ними неправосудних рішень, безпідставного затягування розгляду справ, істотного порушення норм процесуального права, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення тощо.
У разі встановлення відомостей про вчинення суддею місцевого чи апеляційного суду дисциплінарного проступку керівники регіональних (обласних) прокуратур, перші заступники та заступники Генерального прокурора, заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури мають ініціювати питання про притягнення судді до відповідальності шляхом звернення у встановленому законом порядку до Вищої ради правосуддя.
Питання дисциплінарної відповідальності суддів, нагадав Павло Гречківський, врегульоване у профільних законах «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», в регламенті ВРП. За його словами, наказом Офісу Генерального прокурора вибудовується система, яка не просто відновлює прокурорський нагляд за додержанням законів (скасований змінами до Конституції та змінами до закону про прокуратуру), але розширює цей нагляд на судову владу.
«З одного боку, передбачається, що прокурор може вступити у будь-яку справу в будь-якій юрисдикції, навіть якщо провадження відкрите за позовами інших осіб; може ініціювати перегляд судових рішень, при цьому він самостійно, без жодних критеріїв та навіть законних підстав визначає, які рішення судів підлягають перегляду, а з іншого боку, прокурор отримує додаткові важелі тиску на суддю – дисциплінарні скарги. І підстави для звернення з такими скаргами не відповідають чинному закону, насамперед я маю на увазі постановлення неправосудного рішення. Ця стаття Кримінального кодексу визнана неконституційною, і в рішенні КСУ прямо сказано, що вона була запозичена з радянського кодексу і не відповідає Конституції України як демократичної держави. За духом наказ відновлює ті самі радянські практики, які послідовно виключаються з українського законодавства, і робиться це з подачі людей, які пам’ятають добрі старі часи і діють за гаслом «Зробимо прокуратуру величною знову», – наголосив член ВРП.
