Поняття «журналіст» є автономним для досягнення цілей та розв’язання завдань, визначених у законі про кримінальну відповідальність, і має застосовуватися в обсязі й змісті, визначеному у примітці до ст. 345-1 КК України.
Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення касаційну скаргу в інтересах особи, засудженої до одного року обмеження волі за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста (ч. 1 ст. 171 КК України) та нанесення йому легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України).
У касаційній скарзі захисник, зокрема, стверджував, що місцевий суд дійшов неправильних висновків щодо наявності в діях особи складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, оскільки належним чином не перевірив, чи є потерпілий журналістом, чи є ТОВ, у якому він працював, засобом масової інформації, чи було здійснення журналістської діяльності законним та чи міг засуджений усвідомлювати, що потерпілий справді є журналістом, який здійснює законну журналістську діяльність.
Як зазначено в постанові ККС ВС, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», на яку послався захисник у касаційній скарзі, журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для ЗМІ, виконує редакційно-посадові службові обов’язки в ЗМІ (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
Проте згідно з приміткою до ст. 345-1 КК України під професійною діяльністю журналіста у статтях 171, 345-1, 347-1, 348-1 КК України слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані ЗМІ, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу «Інтернет». Статус журналіста або його належність до ЗМІ підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим ЗМІ, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.
Проаналізувавши два визначення поняття «журналіст», ККС ВС зробив висновок, що поняття, зазначене у примітці до ст. 345-1 КК України, є значно ширшим, аніж те, що сформульоване у згаданому Законі України.
По-перше, законодавець поклав в основу визначення цього поняття у КК України функціональний аспект професії журналіста, тобто статус журналіста пов’язується з діяльністю, яка має ознаки, зазначені у примітці до ст. 345-1 КК України, а не займаною посадою.
По-друге, законодавець у примітці до ст. 345-1 КК України не обмежився поширенням інформації лише через ЗМІ, до яких належать друковані ЗМІ (преса) (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні), аудіовізуальні (електронні) ЗМІ (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), інформаційні агентства (ст. 1 Закону України «Про інформаційні агентства»), а й включив до цього переліку мережу «Інтернет».
Висновок про те, що для досягнення цілей закону про кримінальну відповідальність необхідно застосовувати поняття, зазначене у примітці до ст. 345-1 КК України, колегія суддів ККС ВС зробила з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 1-13/2012 щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 364 КК України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби). За результатами розгляду цієї справи КСУ дійшов висновку, що відсутність у законі про кримінальну відповідальність посилання на відповідні положення інших законів України унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів для встановлення щодо спеціального суб’єкта злочину кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 3 ст. 364 КК України, – працівник правоохоронного органу. Поняття «працівник правоохоронного органу» необхідно визначати відповідно до розуміння ознак цього суб’єкта злочину лише за змістом його застосування у КК України.
Крім того, зазначено в постанові ККС ВС, у цьому кримінальному провадженні з електронного носія інформації, який містить відеоматеріали, зняті під час подій, вбачається, що потерпілий пред’явив посвідчення журналіста на вимогу засудженого, з яким останній ознайомився, що спростовує посилання про його необізнаність щодо виконання потерпілим своїх професійних обов’язків, пов’язаних із журналістською діяльністю.
Оцінка доказів, яка надала можливість суду встановити наявність суб’єктивної сторони злочину, котра характеризується прямим умислом і полягає в усвідомленні винним того, що він своїми діями перешкоджав законній діяльності журналіста, передбачав суспільно небезпечні наслідки таких дій і бажав їх вчинити, здійснена відповідно до вимог КПК України, і з такими висновками погодилася колегія суддів.
Зважаючи на обставини, встановлені судом та детально викладені у вироку, колегія суддів ККС ВС вважає, що дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 171 та за ч. 1 ст. 125 КК України.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 214/4970/18 (провадження № 51-5467км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/91089431.
