Добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Таке визначення наводиться в одній із постанов Верховного Суду, сказав суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат на онлайн-засіданні студентського гуртка з цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, яке відбулося 2 жовтня 2020 року.
Керівник гуртка професор кафедри цивільного права № 1 університету ІннаСпасибо-Фатєєва сказала студентам, що для того, щоб вони відчули дієвість принципу добросовісності на практиці, переконалися, що це не лише теорія, але й цілком практичний механізм, який застосовується судами під час вирішення спорів, вона запросила на засідання гуртка суддю Верховного Суду. Також професор зазначила, що принцип добросовісності «пронизує» всі цивільні відносини.
Василь Крат згадав, що, коли він працював викладачем в університеті й читав лекції, зокрема, про загальні засади цивільного законодавства, студенти завжди запитували, що ж таке добросовісність. Тепер суддя Верховного Суду навів визначення, викладене в постанові КЦС ВС від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (наведено вище). «Цей стандарт поведінки учасники процесу мають враховувати, коли вступають у ті чи інші правовідносини, реалізують ті чи інші права», – зазначив він. Суддя зауважив, що такий підхід Верховний Суд застосовує при розгляді не лише цивільних справ, але й господарських, а також тих, які розглядає Велика Палата ВС. Доповідач розповів, що наведена постанова ВС стосується охорони інтересів добросовісного іпотекодержателя. Він пояснив, що законодавство не містить такої конструкції, як «добросовісний іпотекодержатель», однак Суд застосував принцип добросовісності як норму прямої дії і таким чином захистив права кредитора.
Суддя зупинився й на питанні щодо фраудаторного (вчиненого боржником на шкоду кредитору) поділу майна. Він зазначив, що в сучасному цивільному обороті існує багато ситуацій, коли подружжя з метою уникнути виконання зобов’язань намагається поділити майно в такий спосіб, аби кредитори не могли задовольнити своїх вимог і звернути стягнення на це майно. Василь Крат навів приклад, коли подружжя поділило майно так, що дружині залишився будинок і земельна ділянка, а чоловікові, який був боржником, – півтора десятка смартфонів (постанова КЦС ВС від 6 березня 2019 року в справі № 317/3272/16-ц). «Такий поділ здійснюється всупереч принципу добросовісності. Подібна діяльність неприпустима, потрібно виконувати свої зобов’язання і відповідати за ними», – наголосив доповідач. При цьому він додав, що подібні дії – це зловживання правами, оскільки ніхто не оспорює того, що в подружжя є право поділити майно на власний розсуд, однак такий поділ має відбуватися з врахуванням того, що в одного з подружжя є зобов’язання, за якими він повинен відповідати не зловживаючи.
Крім того, суддя звернув увагу на те, що Верховний Суд тільки починає напрацьовувати критерії при кваліфікації правочинів як таких, що вчинені на шкоду кредиторам, і на їх відмінність. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка виявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредиторові. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Василь Крат розповів студентам також про доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Зокрема, він зауважив, що, як правило, ця доктрина застосовується як засіб недопущення недійсності правочину. У постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 визначено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Студентів цікавила обрана для засідання гуртка тема, вони попередньо проаналізували судову практику та підготували запитання для судді ВС. Зокрема, студент Всеволод Марценюк зазначив, що він ознайомлений із принципом міжнародного права «естопель», і принцип заборони суперечливої поведінки дуже близький до нього, але трохи відрізняється. Водночас слухач запитав, чи застосовується в національній судовій практиці аналог доктрини чистих рук.
Василь Крат відповів, що у практиці Верховного Суду поки що не траплялося ситуацій, які б могли потрапити під доктрину чистих рук. «Але, думаю, все ще попереду», – сказав він. А Інна Спасибо-Фатєєва додала, що Верховний Суд іще молодий, а раніше в судовій практиці не дуже активно застосовувалися доктрини. Натомість тепер через їх застосування можна забезпечити ефективний захист у випадках, коли існує суперечливе законодавство.
Надалі продовжилася жвава дискусія, й учасники гуртка мали змогу отримати відповіді на багато цікавих питань.
Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.
