Це питання порушив суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сергій Бурлаков у контексті теми Міжнародної конференції «Права людини для планети», організованої Європейським судом з прав людини 5 жовтня 2020 року, в якій він узяв участь. У ході конференції її учасники як в очному, так і в дистанційному режимах ознайомилися з практикою ЄСПЛ щодо питань екології, а також із практикою інших міжнародних трибуналів.
Серед спікерів конференції були голова ЄСПЛ Роберт Спано, Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич та Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет. Також на заході виступили юристи-екологи, представники наукової спільноти, нинішні й колишні судді Страсбурзького суду та інші.
Як зазначено на сторінці конференції, чисте довкілля є попередньою умовою для здійснення прав людини: користування повною мірою своїм правом на життя, правом на здоров’я, правом на повагу до особистого і сімейного життя або правом на житло.
Водночас зміна клімату, втрата біорізноманіття, виснаження природних ресурсів і хімічне забруднення ставлять перед суспільством, урядами та ЄСПЛ нові завдання. Тож на заході шукали відповідь, зокрема, на питання, яким чином Суд буде враховувати ці проблеми при тлумаченні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду нових скарг, які стосуються питань довкілля.
Сергій Бурлаков зазначив, що Конвенція не містить статті, якою б безпосередньо захищалися права кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля. ЄСПЛ здійснює такий захист відповідно до закріплених у ст. 8 Конвенції положень про те, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Як прилад він навів рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Гримковська проти України». У цій справі скаржниця стверджувала, що її житло, приватне та сімейне життя зазнали значної шкоди через функціонування магістральної дороги, побудованої дуже близько від її будинку. Це мало наслідком значне забруднення повітря вихлопними газами, вугільним пилом, що утворився внаслідок залатування вибоїн на дорозі дешевим матеріалом з вугільних шахт, також мало місце шумове забруднення, спричинене постійним рухом вантажівок. Тому заявниця вказала, що будинок став майже непридатним для життя в ньому. Крім того, таке забруднення призвело до виникнення хронічних захворювань дихальної системи у членів її сім’ї.
Суд зазначив що, коли справа стосується екологічної небезпеки, небезпідставна скарга за ст. 8 може бути подана лише тоді, коли відповідна загроза сягає такого рівня, який призводить до значного погіршення здатності заявника користуватись своїм житлом, мати приватне та сімейне життя. «Тобто висновок про порушення ст. 8 залежить від конкретних обставин, а поняття «рівень, що призводить до значного погіршення» є оціночним і може визначатися ступенем шкідливого впливу та спричиненими наслідками», – підсумував суддя ВС. Водночас, за його словами, дуже часто на практиці важко довести, що саме певне забруднення спричинило наслідки у вигляді погіршення здоров’я.
Детально дослідивши всі обставини в цій справі, ЄСПЛ все ж таки визнав порушення ст. 8 Конвенції. Схожу аргументацію Суд навів у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України».
Водночас Сергій Бурлаков звернув увагу, що 1 липня 2015 року Україна ратифікувала Протокол про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.
Пунктом 3 ст. 5 Протоколу передбачено, що наскільки це є можливим, кожна Сторона згідно із цією статтею намагається надати заінтересованій громадськості можливість участі в попередній оцінці планів і програм. Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 8 Протоколу кожна Сторона забезпечує початкові, своєчасні та ефективні можливості участі громадськості в стратегічній екологічній оцінці планів і програм, коли відкрито всі варіанти.
Згідно з п. 1 ст. 9 Протоколу кожна Сторона визначає органи, з якими треба проконсультуватися і яких в силу їхніх специфічних природоохоронних обов’язків чи обов’язків з охорони здоров’я вірогідно можуть стосуватися екологічні наслідки реалізації плану чи програми, зокрема наслідки, пов’язані зі здоров’ям населення.
Суддя ВС зазначив, що в Україні трапляються непоодинокі випадки, коли громадяни виступають проти реалізації планів, наприклад, будівництва промислових об’єктів біля їхнього житла, але компетентні органи не беруть такої незгоди до уваги. При цьому населення може надавати висновки громадської екологічної експертизи, яка говорить про можливість у майбутньому завдання шкоди навколишньому середовищу в результаті діяльності цих об’єктів.
Відтак Сергій Бурлаков поставив запитання, чи можливо в таких випадках захистити інтереси громадськості на сталий розвиток території в рамках ст. 8 Конвенції. Адже мова йде не про вже порушене право, ми говоримо лише про можливість його порушення в майбутньому. Суддя ВС зауважив, що з огляду на активне будівництво в Україні нових промислових об’єктів та зростання екологічної культури населення незабаром національним судам доведеться давати відповідь на це питання.
Довідково
Як зазначено на офіційному сайті Ради Європи, в останні роки серед людей і організацій спостерігається зростаюча тенденція до використання унікальної європейської системи захисту прав людини для сприяння вирішенню екологічних проблем.
Ряд міжнародних правових стандартів, розроблених Радою Європи, особливо Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська соціальна хартія і Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція), успішно використовувалися з метою захисту навколишнього середовища.
На сьогодні ЄСПЛ ухвалив близько 300 рішень у справах, що стосуються навколишнього середовища. Такі концепції, як право на життя, право на свободу вираження поглядів і право на повагу до сімейного життя, були застосовані в цілій низці ситуацій, включаючи забруднення навколишнього середовища, антропогенні та стихійні лиха, доступ до інформації про навколишнє середовище.
Активісти використовували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод на національному рівні, щоб спонукати уряди вжити додаткових заходів для розв’язання проблеми зміни клімату і погіршення стану навколишнього середовища.
