Про це зазначили судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за підсумками дводенної онлайн-конференції «Доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища: наслідки, перешкоди, подальші кроки», до якої вони долучилися. Захід, що проходив 15, 16 жовтня 2020 року, провели природоохоронні правові організації ClientEarth та Justice & Environment в рамках Форуму суддів з питань довкілля Європейського Союзу (EUFJE).
Верховний Суд із 2019 року є асоційованим членом EUFJE, і останній систематично інформує та заохочує суддів ВС до участі в заходах, які організовує.
Участь у конференції взяли представники Європейської комісії та Європарламенту, провідних юридичних компаній світу, глобальних екологічних громадських організацій, судді, адвокати, юристи, науковці з різних країн. До заходу долучилися в онлайн-режимі судді Касаційного цивільного суду у складі ВС Ольга Ступак, Ігор Гулейков, Ганна Коломієць, Вадим Ігнатенко, Євген Синельников, Наталія Сакара, Олексій Осіян, Ірина Дундар, Владислав Шипович, а також представники апарату Верховного Суду.
Організатори конференції зауважили, що попри визнання права Європейського Союзу про навколишнє природне середовище одним із найдосконаліших та найповніших у світі довкілля Європи швидко погіршується. Потужна законодавча та нормативно-правова база не дає результатів, які мала б давати, через те, що не реалізується і не виконується належним чином.
Прогалини в реалізації та застосуванні чинного екологічного права ЄС частково пов’язані з питанням доступу до правосуддя: попри те, що це гарантується Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), доступ до правосуддя лишається недосяжним для багатьох людей та екологічних організацій у всій Європі. Ця проблема викликає багато дискусій як на міжнародному рівні, так і на рівні ЄС.
Ігор Гулейков звернув увагу, що на конференції, зокрема, порушувалося питання щодо актуальності «тесту Плаумана», вперше застосованого в рішенні Суду ЄС у справі «Плауман & Ко. проти Комісії Європейської економічної спільноти» (Plaumann & Co v. Commission) ще в 1963 році, як критерію, що наразі визначає межі доступу приватних осіб до можливості оскарження рішень установ та організацій ЄС, в розрізі процесу еволюції прав та свобод суспільства ЄС загалом.
Учасники заходу наголошували, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що суди країн Євросоюзу не завжди дотримуються принципів, передбачених Орхуською конвенцією, однак напрацьовують відповідну практику.
Ігор Гулейков зазначив, що доповідачі вказували про необхідність надання певних процесуальних можливостей у судових процедурах саме неурядовим організаціям та їх представникам, оскільки вони можуть ефективніше захистити екологічні права громадянина або групи громадян.
Він додав, що учасники конференції звертали увагу на дисбаланс доступу до правосуддя в країнах ЄС урядових організацій та неурядових і громадських організацій на користь перших, а також на те, що врівноваженню цього балансу мають сприяти судді, формуючи судову практику.
Водночас суддя ВС зауважив, що українські суди загалом дотримуються Орхуської конвенції, оскільки вона ратифікована Верховною Радою України і її положення відповідно до ст. 9 Конституції України є нормами прямої дії та обов’язкові до застосування. Тож у нашій країні сформована відповідна судова практика: громадські екологічні організації мають певні процесуальні права щодо звернення до суду з позовом за захистом прав окремого громадянина або групи громадян щодо порушення їхніх екологічних прав.
Євген Синельников сказав, що на конференції порушувалися питання доступу до правосуддя при розв’язанні питань про зобов’язання держави виконати позитивні зобов’язання щодо захисту навколишнього природного середовища, відшкодування шкоди, завданої внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, порушення прав, гарантованих статтями 2, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, висловлювались думки про необхідність спеціалізації суддів щодо розгляду спорів у цій сфері, підвищення професійного рівня офіційних осіб, які реалізують повноваження у сфері захисту природи, співпраці з громадськістю.
Вадим Ігнатенко долучився до однієї з чотирьох сесій конференції на тему «Огляд питань доступу до правосуддя у чотирьох національних юрисдикціях». Прослухавши виступи юристів, адвокатів, які спеціалізуються на питаннях охорони навколишнього природного середовища з чотирьох країн ЄС: Франції, Іспанії, Естонії, Німеччини, він виокремив основні проблеми:
- доступ до екологічної інформації як громадян, так і громадських екологічних організацій;
- нерівність в економічній спроможності нести судові витрати зазначених суб’єктів порівняно з державними організаціями та іншими юридичними особами. Це стосується судового збору, витрат на проведення екологічних експертиз, правничої допомоги тощо;
- значна тривалість судових процедур – два і більше років;
- відсутність достатньої кількості спеціалістів у цій галузі, що стосується як адвокатів, юристів, так і суддів;
- кваліфікаційні вимоги до екологічних громадських організацій (як національних, так і нерезидентів) щодо можливості виступати позивачем у цій категорії справ.
Суддя ВС зазначив, що більшість цих проблем актуальні й для України як держави, яка ратифікувала Орхуську конвенцію. Він додав, що в українському правовому середовищі висловлюються пропозиції звільнити як громадян, так і екологічні громадські організації від сплати судового збору в цій категорії справ, а також запровадити фінансування коштом держави інших судових витрат, наприклад, таких, як правнича допомога.
Ганна Коломієць зауважила, що право доступу громадських організацій до правосуддя (подання позовів про захист прав у сфері екології) було підтверджено в постанові Великої Палати ВС від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18). У цьому рішенні ВП ВС зазначила, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості. Природоохоронна організація відповідно до положень Орхуської конвенції та законодавства України, а також до свого статуту має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Крім того, суддя зазначила, що КЦС ВС із застосуванням наведеної правової позиції 28 серпня 2019 року прийняв постанову у справі № 539/369/19 (провадження № 61-10863св19). У ній Верховний Суд наголосив, що для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція у ст. 9 передбачає право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля. Суд погодився з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові у цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
Послідовний переклад виступів доповідачів конференції здійснювали працівники відділу міжнародно-правової взаємодії ВС Артем Ніколаєнко, Марина Мальована та Інна Кулабухова.
