Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Юлія Черняк сказала на VII Міжнародних арбітражних читаннях пам’яті академіка І. Г. Побірченка на тему «Арбітраж для бізнесу чи реформа для проформи», які відбулися 17 листопада 2020 року. Захід організовано Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (ICAC), він проходив також в онлайн-режимі.
Юлія Черняк взяла участь у першій сесії читань «Реформи арбітражу: куди йти?».
Вона розповіла, що КЦС ВС останнім часом провів кілька заходів, на яких обговорювалися питання щодо арбітражу та застосування Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція). Крім того, у червні 2019 року було опубліковано «Огляд практики КЦС ВС у справах щодо надання дозволу на виконання рішень міжнародних комерційних арбітражних судів та їх оспорювання», у якому акумульовано відповідну практику і який отримав схвальні відгуки професійної спільноти. «Загалом необхідно зазначити, що експерти позитивно оцінюють практику Касаційного цивільного суду і констатують її проарбітражність», – сказала доповідачка.
Також вона відзначила усвідомлення суддями Верховного Суду, що міжнародний комерційний арбітраж, як і державні суди, – це незалежний інститут захисту прав, і підґрунтям цієї незалежності є обов’язковість арбітражної угоди, передбачена міжнародними актами та національним законодавством.
З другого боку, за її словами, практика підтверджує, що ці два інститути тісно пов’язані між собою: державні суди часто надають правову допомогу арбітражам, а останніми змінами до процесуального законодавства конкретизовано нормативне визначення інститутів забезпечення доказів та забезпечення позову державним судом у спорі, який розглядається арбітражним трибуналом.
Хоча, зазначила Юлія Черняк, ці інститути не дуже часто застосовуються на практиці. Натомість значний відсоток справ, які розглядають Київський апеляційний суд – як суд першої інстанції, та КЦС ВС – як апеляційний суд, пов’язані із визнанням та наданням дозволу на визнання й виконання іноземних арбітражних рішень. Вона також навела статистику розгляду відповідних справ (див. «Довідково»).
Учасники заходу ставили актуальні запитання судді. Зокрема, модераторка сесії арбітр ICAC, адвокат Тетяна Сліпачук поцікавилася думкою доповідачки як судді та науковця щодо можливих зловживань стороною спору шляхом ініціації провадження в державному суді з метою уникнути відповідальності в арбітражному процесі.
Юлія Черняк відповіла, що із проблемою зловживання процесуальними правами у таких справах судді стикаються часто. Однак у більшості випадків такі зловживання стосуються не паралельних процесів, а процесуальних дій сторін у суді на етапі надання дозволу на виконання арбітражних рішень. «Нерідко сторона, яка програла арбітражний процес, посилається на порушення передбачених арбітражним регламентом правил формування трибуналу, скаржиться, що арбітражний процес відбувався із порушенням процедур, визначених арбітражною угодою», – розповіла доповідачка. Вона також звернула увагу на те, що Київський апеляційний суд і КЦС ВС жодного разу не відмовили у визнанні арбітражних рішень із таких підстав, а в мотивувальній частині суди констатували зловживання процесуальними правами, посилалися на концепцію естопеля та на ст. 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». «Ми завжди уважно дивимося, в тому числі, й на процесуальну поведінку сторін у самому процесі арбітражного розгляду справи. І під час прийняття рішення застосовуємо принцип добросовісності», – зазначила суддя ВС.
Тетяна Сліпачук подякувала суддям КЦС ВС за таку принципову позицію та сказала, що це надає впевненості у виконанні арбітражних рішень, оскільки осіб, які звертаються до арбітражу, сьогодні хвилює не так процес, як можливість виконання арбітражних рішень.
Вона поставила ще одне запитання у зв’язку з переходом арбітражів в умовах карантину частково в онлайн-режим. Через це виникають побоювання, що, наприклад, обмін документами в електронній формі, проведення засідань у Zoom навіть за погодженням сторін можуть згодом, пізніше) стати підставою для оскарження арбітражних рішень, стороною, яка програла спір, у державному суді. Тож модераторку цікавило, чи може (і якщо може, то за яких умов) використання арбітражем таких технологій при розгляді справи стати підставою для скасування пізніше арбітражного рішення, чи державний суд може визнати такі дії сторони зловживанням процесуальними правами.
Юлія Черняк відповіла, що суд буде вивчати саму арбітражну угоду, регламент конкретної арбітражної інституції, врахує всі основні принципи діяльності арбітражу, норми міжнародних угод і національного законодавства.
Вона зазначила, що судді уважно читають доступні їм матеріали арбітражного провадження, вивчають, як відбувалося слухання. Однак державні суди в цьому випадку обмежені в предметі доказування та в тому, що саме досліджувати. Невипадково у ст. 19 ЦПК України розгляд справ про визнання і надання дозволу на виконання арбітражних рішень визначено як особливий вид непозовного провадження, який має свої специфічну правову природу, мету, завдання.
Тому, пояснила доповідачка, суд дуже обережно може втручатися в питання щодо розгляду справи по суті арбітражем, і під час прийняття рішення про надання дозволу на його виконання він повинен врахувати, що сторони самі обрали арбітраж для вирішення спорів, звернулися до нього й дійшли до фіналу, та при цьому не скористалися можливістю заявити відвід арбітражу чи арбітрам, не ставили під сумнів арбітражну угоду.
Арбітр ICAC адвокат Сергій Гришко запитав доповідачку, чи відсутність заперечень сторін щодо дефектів арбітражної угоди під час розгляду справи арбітражем позбавляє їх права потім посилатися на такі дефекти при судовому контролі за рішенням арбітражу.
Юлія Черняк відповіла, що, звичайно, в таких ситуаціях сторони не позбавлені права посилатися на будь-які обставини на обґрунтування своєї позиції під час розгляду справи щодо визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення. «На те й існує принцип змагальності сторін, коли сторони процесу самі визначаються, на які доводи їм посилатися для обґрунтування, зокрема того, що потрібно скасувати арбітражне рішення або відмовити у його визнанні і наданні дозволу на виконання», – сказала суддя ВС. Але додала: практика останніх півтора року свідчить, що в подібних ситуаціях суд імовірніше відхилить такий довід або принаймні не покладе його в основу свого рішення для відмови у визнанні арбітражного рішення.
Відео заходу можна переглянути тут.
Довідково
Статистичні показники практики Касаційного цивільного суду у складі ВС
Упродовж 2018–2020 років на розгляді КЦС ВС перебувало 157 апеляційних скарг на ухвали апеляційного суду, який розглянув заяву як суд першої інстанції, прийнятих щодо рішень МКАС, 106 із яких розглянуті по суті колегією суддів з витребуванням справи, а в 35 випадках у відкритті апеляційного провадження відмовлено або повернуто апеляційні скарги.
Зі 106 справ, розглянутих колегією суддів:
– 60 справ, у яких апеляційна скарга подана на судове рішення про визнання та надання дозволу на виконання рішень МКАС, у 40 із 60 цих справ апеляційний суд надав дозвіл на виконання рішення міжнародного арбітражного суду, а КЦС залишив ухвалу апеляційного суду без змін;
– 10 апеляційних скарг, поданих на судове рішення про відмову у визнанні та визнанні дозволу на виконання рішення МКАС;
– 19 апеляційних скарг на судове рішення про скасування рішення МКАС;
– 11 апеляційних скарг на судове рішення про відмову в скасуванні рішення МКАС;
– 3 апеляційні скарги, в яких заявники оскаржували ухвали про відмову у відкритті провадження в справі про скасування рішення МКАС;
– 3 апеляційні скарги на судове рішення про повернення заяви про скасування рішення МКАС.
Також на розгляді Верховного Суду протягом зазначеного вище періоду перебувала 51 касаційна скарга, передана Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які з огляду на положення підпункту 4 п. 1 розд. XIII Перехідних положень ЦПК України розглядалися Касаційним цивільним судом у складі ВС в порядку касаційного провадження, з них:
– 14 касаційних скарг на судові рішення, ухвалені за результатами розгляду заяв про скасування рішення МКАС;
– 37 касаційних скарг на судові рішення, ухвалені за результатами розгляду заяв про визнання та надання дозволу на виконання рішень МКАС.
