23 листопада 2020 року в рамках проєктів Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» та «Дотримання прав людини в системі кримінальної юстиції України» відбувся онлайн-захід – експертні консультації, присвячені темі кримінальної відповідальності суддів за прийняття завідомо неправосудних рішень. Участь у ньому взяли судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та працівники апарату ВС.
Під час зустрічі увага була приділена стандартам РЄ щодо притягнення суддів до відповідальності за ухвалення неправосудних рішень, а також законодавству та практиці інших держав у цій сфері.
«Питання про відповідальність суддів має кілька аспектів, адже воно тісно пов’язане з іншими питаннями: незалежністю, імунітетом та безсторонністю суддів», – наголосив суддя Верховного суду Хорватії, міжнародний консультант РЄ Джуро Сесса.
Він розповів про норми європейських документів стосовно притягнення суддів до відповідальності. Зокрема, міжнародний консультант РЄ згадав Рекомендацію CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки «десятьма заповідями для суддів».
За словами спікера, судді повинні мати як зовнішню, так і внутрішню незалежність. Він зауважив, що, як гласять положення зазначеної Рекомендації, тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не мають бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, а також не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру. Судді не повинні нести особистої відповідальності за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені у процесі апеляційного розгляду.
Джуро Сесса поінформував про інші рекомендації Комітету Міністрів РЄ, висновки Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), рішення Європейського суду з прав людини, документи Консультативної ради європейських суддів (КРЄС), які стосуються питання суддівської відповідальності. Крім того, експерт нагадав, що у 2017 році в Оціночному звіті за результатами Четвертого раунду оцінювання, який стосується запобігання корупції щодо членів парламенту, суддів та прокурорів, Група держав проти корупції (GRECO) рекомендувала «скасувати кримінальне правопорушення «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (ст. 375 КК України) та/або, як мінімум, іншим чином забезпечити, що це та будь-яке інше положення про кримінальне правопорушення криміналізують виключно умисні порушення у сфері судочинства, а правоохоронні органи не зловживають такими нормами для неправомірного впливу та тиску на суддів».
Професор, міжнародний консультант РЄ Канстанцін Дзехцяроу присвятив свій виступ порівнянню досвіду Англії та Уельсу, Франції, Італії, Молдови, Польщі й Іспанії у вирішенні питання суддівської відповідальності. Як зауважив доповідач, підходи до вирішення цього питання у зазначених країнах різні. Так, в Англії та Уельсі – ліберальний підхід, тобто судді фактично не несуть кримінальної відповідальності за ухвалені рішення. Водночас недоторканність, імунітет суддів Англії та Уельсу є функціональними, за «загальні кримінальні правопорушення» вони несуть відповідальність, як і інші громадяни. У Польщі та Італії існують певні норми щодо цивільної, дисциплінарної відповідальності суддів.
«З усіх країн, досвід яких досліджувався, лише Молдова та Іспанія мають окремі кримінальні положення щодо відповідальності суддів за умисні неправомірні несправедливі рішення», – зазначив доповідач.
Він ознайомив з альтернативами кримінальній відповідальності за несправедливі рішення. Йдеться, зокрема, про покарання суддів за упередженість (відповідальність суддів за корупційні правопорушення), за наслідки рішення (відповідальність за незаконне ув’язнення особи, позбавлення її свободи), за серйозні помилки (відповідальність у межах дисциплінарного провадження).
Міжнародний консультант РЄ наголосив, що застосування таких альтернатив зробить правову систему більш зрозумілою, чіткою, визначеною, а на суддівську незалежність не чинитиметься тиск.
Голова ККС ВС Станіслав Кравченко також долучився до обговорення питання щодо кримінальної відповідальності за ухвалення завідомо неправосудних рішень. Він зазначив, що раніше, згідно із процесуальним законодавством, справи щодо ухвалення неправосудних рішень були підсудні апеляційним судам як судам першої інстанції. Однак ця норма була скасована, і тепер такі провадження розглядають місцеві загальні суди. Хоча виникає питання, чи можуть вони встановлювати, що певне рішення їхніх колег, у тому числі з вищих інстанцій, є завідомо неправосудними або не є таким.
До того ж голова ККС ВС зауважив, що положення ст. 214 КПК України, який набрав чинності в листопаді 2012 року, виписано так, що наслідком подання будь-якої заяви про вчинення кримінального правопорушення має бути внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. І вже в грудні того ж року окремих суддів, щодо яких були внесені відомості до ЄРДР за ст. 375 КК України, викликали на допит.
Таким чином, ст. 375 КК України стала використовуватися як засіб впливу та тиску на суд. За цей час у ЄРДР було зареєстровано майже 2 тис. кримінальних проваджень за ст. 375 КК України, більшість із них, як правило, закривалися після сплину строку, передбаченого законом на проведення додаткового розслідування. При цьому лише поодинокі кримінальні провадження за цією статтею були направлені до суду.
Станіслав Кравченко додав, що, з огляду на Рішення Конституційного Суду України, яким ст. 375 КК України визнано неконституційною, прийняти нову редакцію статті, на його думку, неможливо. Хоча, безперечно, це питання віднесено до компетенції законодавчого органу.
Крім того, безпідставними є заяви політиків про те, що після прийняття рішення КСУ судді можуть безкарно ухвалювати неправосудні рішення, оскільки, як показувала практика, в більшості випадків дії судді разом із ст. 375 КК України кваліфікувались і за іншими статтями цього Кодексу, наприклад, ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). Тому в разі скасування статті щодо постановлення завідомо неправосудного рішення за достатніх підстав дії судді можуть кваліфікуватись, наприклад, як зловживання владою (ст. 364 КК України).
Суддя ККС ВС, член Ради суддів України Віктор Остапук звернув увагу на тонку межу між професійною помилкою судді та ухваленням ним завідомо неправосудного рішення, на відсутність чітких критеріїв розмежування цих понять. Він також погодився, що у зв’язку із дуже низькими статистичними показниками щодо доведення обвинувачення за ст. 375 КК України до логічного завершення, тобто до вироку суду, та у зв’язку з існуванням інших статей КК України, за допомогою яких можна успішно боротися з цим видом суспільно небезпечної поведінки, виникає думка про доцільність вилучення з кримінального законодавства норми щодо ухвалення суддею завідомо неправосудного рішення. Для існування ст. 375 КК України немає достатніх підстав та належного правового обґрунтування.
Під час експертних консультацій дискутувалися інші питання, пов’язані з відповідальністю суддів за ухвалення завідомо неправосудних рішень.
Захід, участь в якому також взяли експерти РЄ, представники органів судової влади, Офісу Генерального прокурора, народні депутати України та інші запрошені, організовано Офісом Ради Європи в Україні.
