Відповідачі у справі не лише не виконали боргові зобов’язання, забезпечені іпотекою, але й зареєстрували місце проживання неповнолітньої особи у спірній квартирі після укладення договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя, з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

Місцевий суд відмовив фінансовій установі, яка звернулась до суду з позовом до родини рівнян про визнання їх такими, що втратили право користування майном, мотивуючи своє рішення тим, що іпотекодержатель, заявивши вимогу про виселення відповідачів із предмета іпотеки, не вказав у позовній заяві іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 Житлового кодексу УРСР повинно надаватися відповідачам одночасно з їх виселенням. А позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, як зазначається у справі за № 206/402/18 від 16 грудня 2020 року, розглянутій Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Позивач оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду, вказавши в апеляційній скарзі на те, що не заявляв вимоги про виселення, а просив визнати осіб такими, що втратили право користування житлом у зв’язку з втратою права власності. Наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення та постановленні нового — про задоволення позову у повному обсязі.

У справі, що переглядалася в апеляційному порядку, встановлено, що позивач станом на час розгляду справи є власником спірної квартири в обласному центрі. Відповідачі на вимогу власника добровільно квартиру не звільняють, чим чинять перешкоди позивачеві у користуванні і розпорядженні квартирою, яка була предметом іпотеки.

7-річна дитина зареєстрована в житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, а банкова установа не надавала своєї згоди на реєстрацію в предметі застави неповнолітньої особи.

Реєстрація місяця проживання дитини з порушенням вимог закону та договору іпотеки у квартирі, яка є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

Така ж позиція викладена Палатою Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 року у справі № 361/44/81/19 при розгляді спору у подібних правовідносинах.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності із нормами закону, беручи до уваги судову практику Верховного Суду, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про те, що наявність осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки, без згоди позивача, порушує його права як власника вказаного нерухомого майна.

Правосуддя за своє суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Натомість порушення умов договору іпотеки дозволяє боржникові за договором позики уникнути виконання своїх зобов’язань, адже призводить до неможливості реалізації з метою задоволення вимог кредитора предмета іпотеки, яким ця позика забезпечена.

За вказаних обставин позов фінустанови про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду передньої інстанції — до скасування через неправильно застосовані норми процесуального права, не з’ясування фактичних обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 569/10385/23 (провадження № 22-ц/4815/367/24).