Оголошення

Редакція надає сприяння у пошуку експертів або фахівців для проведення психологічної, товарознавчої експертизи, досліджень на поліграфі.

Тел.: 0934767260

Перегляди: 2640

В новостной заметке предлагается для ознакомления статья опубликованная в общественно-правовом еженедельнике "Іменем Закону" от 11 октября 2012 года под заголовком "Людський фактор: рятівний і вбивчий" в авторстве Геннадия Карпюка об истории разработки в Украине украинского полиграфологического диагностического комплекса ДИК-01.0 в интервью с кандидатом физико-математических наук Валерием Котляром и доктором психологических наук Александром Малхазовым, которые являются одними из разработчиков данного комплекса (язык оригинала – украинский).

Текст статьи. Польський сатирик Генрік Ягодзинський відомий своїми влучними афоризмами. Напевне, серед них найцитованішим вважають такий вислів: «Є люди, які не роблять помилок. Це ті, за кого думають інші». Важко не погодитися із автором, адже охочих розділити чужий успіх завжди назбирується гурт, а от взяти на себе відповідальність за власний хибний крок захоче не кожен. Щодня у світі фіксують тисячі ДТП з фатальними наслідками, падають літаки, тонуть кораблі, під час, здавалося б, нескладних операцій помирають пацієнти, а правоохоронці вдаються до жорстокості. Розплатою за все це стають чиїсь життя, скалічені долі, імідж цілих інституцій і навіть держав. Дедалі частіше, аналізуючи причини й наслідки катастроф, безглуздих смертей, підписання провальних контрактів та ухвалення недолугих рішень, експерти, ЗМІ, пересічні громадяни звинувачують так званий людський фактор. Останні півтора століття науковці, фахівці з добору персоналу, керівники-прагматики й інші зацікавлені сторони шукають механізми убезпечення суспільства від впливу згаданого чинника. Одним із таких запобіжників є поліграф, або детектор брехні, як ще називають цей комплекс. Українські дослідники довели, що така діагностична апаратура не лише здатна вивести на чисту воду лиходія й облудника, а й спроможна на інші, досі не знані, дива психофізіології...

ДИКа історія

Нашими співрозмовниками стали кандидат фізико-мате­ма­тичних наук Валерій Котляр, який свого часу очолював лабораторію проблем управління персоналом Академії управління МВС (нині пенсіонер), і доктор психологічних наук Олександр Малхазов. Згадані науковці брали участь у розробці поліграфологічного діагностичного комплексу ДИК-01.0, котрий заслужено називали проривною технологією в психофізіологічних дослідженнях, оскільки він не мав і досі не має закордонних аналогів та вирізняється унікальною палітрою робочих можливостей. На жаль, цей продукт спільної праці ЦКБ «Арсенал» та групи розробників і донині не користується попитом, хоча міг би принести багато користі.

– Є кілька причин, чому в Україні не використовують поліграф так, як це було б треба, – зауважує Олександр Малхазов. – По-перше, у нас бракує галузевої законодавчої бази, по-друге, відсутня національна школа з підготовки поліграфологів, а по-третє, Україна стала територією конкурентного протистояння й ринком збуту відповідного обладнання американських і російських виробників. Водночас український розробник позбавлений необхідної підтримки, хоча в нього є що сказати у відповідь, попри те, що американські поліграфи (зазвичай, це моделі Lafayette) перебувають на ринку вже не одне десятиліття. Ще в кінці 1990-х, коли я викладав у Київському інституті внутрішніх справ, ми задумали створити власну лабораторію. На її відкриття чекали дев’ять років, але так і не дочекалися. Також наша команда хотіла організувати Центр поліграфології із окремими лабораторіями. Однак наші мрії так і залишилися на папері.

– Так, були зустрічі із міністрами, виступи на колегіях, наукових форумах, різноманітні погодження, – долучається до розмови Валерій Котляр. – Згадую, як погоджували в МВС просування нашого проекту. Навіть визначили дату офіційної презентації лабораторії з розробки і вдосконалення поліграфологічних технологій та підготовки спеціалістів. Сформували й фахово-штатний склад команди. Цей комплекс пройшов внутрівідомчі випробування, держ­приймання, навіть видали наказ про початок серійного виробництва. Та на тім усе й припинилося...

Історія ДИКа розпочалася з того, що ЦКБ «Арсенал» узялося за розробку й впровадження в промислове виробництво поліграфа, вклавши чималі кошти в його елементну базу. Із науковців, серед яких провідним був Малхазов (один із «батьків» українського детектора брехні, зробленого в НДІЦ «Пульс» при СБУ), створили творчу групу, що мала «народити» конкурентоздатний поліграфологічний комплекс. Найгучніше він заявив про себе вдосконаленою версією на авіакосмічному салоні МАКС-2007 у Жуковському під Москвою. Там дістав хороші відгуки преси, навіть почалися перемовини про можливі замовлення. Проте його вартість виявилася доволі високою – приблизно $15 тис. (американський аналог Lafayette коштує $17,5 тис., російські прилади – $5,5–14 тис.), хоча кондиції були неперевершеними. Скажімо, надійність результату в поліграфних комплексах виробництва США й Ізраїлю становить 82-84 %, українці ж вийшли на 92-98 %! ДИК-01.0 заслужено претендував на те, щоб зайняти вузьку нішу апаратно-програмного психодіагностичного відбору, оцінки й прогнозування профнадійності працівників у різних галузях діяльності. Він принципово вирізнявся в загалі апаратури іноземного походження. Головна його відмінність полягає в тім, що робота закордонних зразків грунтується на принципі виявлення грубих емоціональних реакцій. Тобто «іноземці» класно працюють на розкриття таких злочинів, як зґвалтування й вбивство. Розробка ж ЦКБ «Арсенал» перекриває не лише функції «викриття брехні», а й аспекти профвідбору, зокрема правоохоронців. Ця технологія добре діяла і на виявлення схильності до хабарництва, корупції й інших індивідуальних особливостей людини.

Сучасним людям не вистачає часу

– Тут застосовано оригінальні високочутливі датчики, яких не мав жоден поліграф світу, – продовжує Олександр Ромуальдович. – Візьмімо систему модуляції голосу. Суть її в тім, що коли ви однозначно – «так» або «ні» – відповідаєте на запитання чи судження, спеціальний мікрофон реагує винятково на ваш тембр. Розпізнавальна програма дає можливість вивчити характеристики емоційної напруги в процесі тесту. Відомо, що поліграф власне не викриває обман, він тільки фіксує зміни в емоційному стані в певні моменти. Скажімо тоді, коли хтось хоче видатися кращим або гіршим, аніж є; запитання чи твердження актуалізували позитивний чи негативний досвід; людина свідомо викривляє інформацію тощо. На відміну від закордонних детекторів, ми спершу досліджуємо хронометричні реакції особи, словарний запас (тезаурус) і розуміння індивідом певних суджень, потім вивчаємо типові емоційні сплески на групи запитань чи інші «подразники», і таким чином з’ясовуємо базовий рівень брехні. Нашою «родзинкою» є й те, що на початку поліграфологічного тестування пропонуємо перевірити й експерта – наскільки він готовий адекватно оцінити ситуацію. Така система з одного боку дає можливість переконатися в компетентності фахівця, а з іншого – сигналізує піддослідному: обманювати не має сенсу.

Отже, нині в процесі професіонального відбору й загалом з’ясуванні індивідуальних особливостей особи наріжним каменем стає виявлення комплексу її здатностей – переваг та вад, тобто будівельного матеріалу, з якого формується «людський фактор» кожного з нас. І чим більше ми знатимемо про нього, тим краще зможемо використовувати закладений природою потенціал і уникатимемо проблем, до яких призводить неправильно зроблений вибір. Науковці стверджують: нині світова практика діагностики в системі профвідбору вже не відповідає сучасним вимогам надійності (валідності). Потрібен інший комплекс інструментарію та підходів. Із цим висновком погоджуються й наші співрозмовники, зауважуючи: питома вага людського фактора в причинах технокатастроф, помилок під час виконання службових обов’язків тощо постійно зростає. Малхазов такий стан речей пояснює дефіцитом часу на прийняття креативного рішення в екстремальних умовах, а також застарілою методологією реєстрації психофізіологічних параметрів у процесі відбору кадрів. І головне – відомчий профвідбір, зазвичай, проводять не психологи, а лікарі (психіатри), які майже не використовують поліграфні опитування. Олександр Ромуальдович критично ставиться й до системи професійного відбору в ОВС – вона потребує впровадження новітніх спеціальних психофізіологічних технологій та технічних засобів для роботи з персоналом. Він навів дані досліджень, які свідчать, що серед кандидатів на службу в силові структури спостерігається значне зростання кількості осіб із асоціальними тенденціями в поведінці, схильних до суїциду, вживання наркотиків, а також тих, хто заздалегідь планує використовувати службове становище з корисливою метою або має зв’язки із криміналітетом.

Саме такі інтегровані комп’ю­терні апаратно-програмні психодіагностичні комплекси, як ДИК-01.0, могли б поліпшити ефективність профвідбору будь-якого ступеня складності. Ідеться про триетапну перевірку. Перший етап – діагностика нейродинамічних, індивідуально-типологічних та особистісних характеристик респондента. На другому етапі вивчають індивідуальне психосемантичне поле (дає можливість виокремити судження щодо мотивації вступу на роботу, службу, ставлення до наркотиків, алкоголю, зв’язків із криміналом тощо). Третя стадія – скринінг на поліграфі. Ця технологія допомагає експерту виявити інформацію про кандидата, яку той прагне приховати на етапі вивчення його персони, і створити повноцінний психологічний профіль, причому не лише в контексті профкомпетенції. Приміром, на ДИК-01.0 можна моніторити особу в процесі її тривалого перебування на певній посаді, що дозволяє суттєво знизити ризики діяльності як у штатних, так і позаштатних ситуаціях, зокрема, в режимі дефіциту часу.

Машина – не лікар. Її не підкупиш

– Проблемою створення системи психофізіологічного відбору я зацікавився ще 1976-го, коли писав кандидатську дисертацію. Тоді й створив свій перший комплекс, з яким працював зі спорт­сменами й командами вищої ліги з волейболу в СРСР та футболістами. Це дало можливість «обкатати» технології, – розповідає Олександр Малхазов. – У роботі над ДИКом довго шукали оптимальність. Не влаштовувала надійність вимірювальних здатностей. Здавалося б, є комп’ютери – пиши програму й працюй. Але це не так. Багато затримок було на етапі розгортання інформації в ПЕОМ. Приміром, швидкість зміни картинки на моніторі згідно ТТХ становить 2 мілісекунди, а реально – 12-35 мілісекунд. Інший чинник втрати часу – затримки на кнопках і «мишці», що залежать від температури й вологості в приміщенні, тремору кінцівок користувача, спрацьованості клавіатури тощо. Це ще додає до 40 мілісекунд.

Та найбільші затримки фіксуємо на вінчестері – адже він записує інформацію на вільне місце, а коли її відтворює, шукає цей сектор – ще плюс від 5 до 750 мілісекунд. Зрештою відбуваються збої вимірів. На жаль, більшість нинішніх комп’ю­терних систем працює не в реальному, а у віртуальному часі.

Розробникам ДИКа вдалося апробувати нові підходи в роботі поліграфів. Зокрема, метод, за яким у піддослідного перед діагностуванням виявляють рівень його психічної «свіжості». Він базується на простих реакціях – наприклад, критичній частоті миготінь або КЧМ (мінімальна частота проблисків, коли виникає їх злите сприйняття). Щойно людина перестає розрізняти миготіння, вона натискає на кнопку, або навпаки – тоді, коли починає їх бачити. Такі дослідження показують рівень психічного виснаження й дають можливість, приміром, визначити, чи варто людину ставити на чергування в авіадиспетчерській команді або допускати пілота до штурвала літака.

– Ми можемо нині перевірити кермувальників усіх видів транспорту в Україні щодо адекватності їхнього стану, – запевняє Малхазов. – Суб’єктивний фактор тут відсутній, адже все «вираховує» машина. Це не лікар, якому всміхнулися чи щось презентували, і він напише те, «що треба», як часто буває. За допомогою ДИКа ми вийшли на таку річ, котру досі не використовувала світова практика – розрахунок біоенергетичного потенціалу (паспорта) людини. Це коридор її можливостей, які забезпечують безпомилкову роботу в режимі дефіциту часу. Виявляється, той, у кого цей коридор широкий, здатен ефективно й довго працювати, як то кажуть, на максимальних обертах, причому не хворіючи й не втомлюючись. Той, хто має вузький коридор, дуже швидко на такій роботі «згорає», заробляючи неврози, стреси, виразку шлунка тощо. Працюючи, приміром, авіадиспетчером, ця людина стрімко «зношується». Проте в процесі профвідбору згаданий показник біоенергетичного потенціалу майже не використовують. Якось на ДИК-01.0 я обстежив заступника гендиректора КБ ім. Сухого. Коли він довідався про оті дефіцити часу, то сказав, що варто зовсім по-іншому підходити до конструювання літаків. Приміром, у процесі переходу з автопілоту до ручного керування сенсомоторні можливості пілотів відіграють неабияку роль. Особливо, коли останні не встигають зробити щось важливе. Якщо в пілота надзвукового літака період реагування збільшено на 50 мілісекунд, то йому вже «не вистачає» приблизно 50 метрів. А такі затримки бувають значно довшими – тож зростає ризик катастрофи.

Окрім біологічних можливостей і схильності до певного різновиду діяльності, українські психофізіологи здатні вирахувати й персональну «ціну» такої роботи. Тобто наскільки людина готова заплатити здоров’ям за потенційний ризик, що супроводжує професію. Варто, приміром, щодня визначати в групах захоплення готовність бійців виконувати свою місію. Так можна значно краще уникати травмувань і втрат серед особового складу й ефективніше виконувати службові завдання. Ці дослідники переконані: їм під силу створити принципово нову систему профвідбору, зважаючи на реальні кондиції сучасної людини, котрі дедалі погіршуються. У Малхазова на підтвердження цього є дані власних досліджень із діагностики потенційних можливостей осіб віком від 18 до 36 років. Перший зріз зроблено в 1976-1980 роках, другий – у 1985-1990-ті, третій – у 1994-1998 роки, четвертий – у 2000-2003 роки, наступний охоплює період з 2007-го по 2009-й, а останній – із 2010-го по 2011-й. Висновок невтішний: в українців різко впали показники реакції, уваги (її об’єму, переключення тощо), швидкості перебігу підкоркових процесів. Це просто жах, адже до фізичної гіподинамії додалася й розумова!

Брехню краще виявляти в тиші

Чому ДИК і досі перебуває в тіні? – ніби себе ж запитує доктор психологічних наук Малхазов. І одразу відповідає: може, це дещо смішно, але дехто охрестив його «антинародним» через здатність розкрити практично все.

– З його допомогою ми фактично отримуємо індивідуальний відбиток душі людини, на кшталт дактилоскопії, котрий не сплутаєш з іншими, – продовжує Малхазов. – Тоді ми відаємо, із ким маємо справу, бо на будь-яке запитання в різних людей виникають діаметрально протилежні реакції. У одного з опитуваних незвично потужний емоційний сплеск викликав білий листок паперу. У дитинстві він переніс важку операцію й щойно бачив білий колір, виникала така напруга. В іншій ситуації дівчина прийшла на профвідбір у міліцію в короткій спідниці. Сіла в крісло й помітно занервувала. На це вказували прилади, які просто зашкалило. Виявилося – їй постійно хотілося осмикнути спідницю, щоб та не так відверто оголювала колінця, від чого дівчина почувалася емоційно «роздягненою». У чому проблема використання поліграфа? У тім, що тут потрібна абсолютна тиша. Повірте: у більшості чоловіків будь-який стукіт підборів жіночих черевичків викликає просто фантастичну реакцію! Вологість у лабораторії має бути в межах 65-75%, а температура – 18-22 градусів. Ми розробили й планували замовити в одному з НДІ спецбокс для створення ідеальних умов для проведення такої діаг­ностики. У кінці 1990-х його вартість «під ключ» сягала 50 тис. гривень ($10-12 тис.), а вага – до семи тонн! Прикро, та ДИК так і стоїть немов експонат. Для підприємства-замовника його виготовлення не є проблемою. Питання в тім, хто його придбає...

Примітно, що в багатьох демократичних країнах чиновники проходять тестування на поліграфі, як і працівники різних секторів економіки, бізнесу чи інших галузей. У США технологію таких досліджень, унормованих відповідним федеральним законодавством, вважають ефективною, якщо за рік з її допомогою обстежують щонайменше 1,5 мільйона осіб. При цьому допускають помилку висновку до 20 % – кредо американського дослідника таке: краще не пропустити нормальну людину, аніж проморгати когось із вадами. Американці вже підрахували: особу дешевше перевірити методами детекції, аніж традиційним оперативним шляхом. На останній спосіб у середньому потрібно від $100 до $500 і багато часу, а вартість одного поліграфного опитування, що триває максимум кілька годин, зазвичай, коштує $50. Цікаво, а що було б, якби таку ж практику започаткували й у всіх вітчизняних відомствах?

На жаль, нині розвелося забагато шарлатанів, котрі видають себе за «детекторів брехні», намагаючись заробити гроші, попри численні випадки дискредитації декларованої викривальної всемогутності. Наприклад, ви випили ранкову філіжанку кави, або погано спали – вас у цей день немає чого тестувати на поліграфі, оскільки ви демонструватимете реакції, так би мовити, під впливом. Потрібно дати організму повернутися у звичний (нормальний) для нього стан. Та шарлатани на те не зважають. Хтось обмежується тим, що тестує людей на дешевих і несертифікованих «поробках», а дехто задля солідності створює цілу «наукову» декорацію із ноутбуків, осцилографів, принтерів та іншої техніки. І люди, компанії, організації почасти довіряють таким «дослідникам» та платять чималі гроші фактично за ворожіння.

...Складається враження, що в Україні простіше скористатися заокеанською технологією, нехай і гіршою за вітчизняну розробку, аніж пробиватися крізь залізобетонну стіну чиновницької «сліпоти» й нерозуміння. Мабуть, комусь простіше працювати із відомими брендами, аніж морочитися із доморощеними «Кулібіними» та їхніми, нехай і геніальними, доробками... Найдивніше от що: Україна з 2005 року є найбільшим покупцем детекторів брехні й відповідних аксесуарів у Європі, а Міжнародну лігу поліграфологів (зареєстрована у США як корпорація Inter­national League of Polygraph Examiners, Inc.), членами якої є фахівці із понад 80 країн, кілька літ поспіль очолює українець Андрій Волик. З одного боку добре, що це так. Але ж він просуває американський товар (апаратуру детекції) на наш ринок як його дистри­б’ютор, а в Україні й досі не налагоджено виробництва відповідного діагностичного обладнання, попри наявність власних унікальних розробок. Це суперечить будь-якій логіці. Окрім української...

Як раніше викривали брехунів

 У стародавньому Китаї для виявлення брехні використовували рисове борошно. Річ у тім, що в моменти сильного страху в людини припиняється виділення слини. Тому в рот підозрюваному клали таке борошно, і якщо через певний час воно залишалося сухим, особу вважали винною. А на Близькому Сході колись для викриття зрадників використовували рівень кровонаповнення артерій.

1875-го італійський фізіолог Анжело Моссо опублікував дослідження, в якому довів, що залежно від величини емоційної напруги в людини змінюється низка фізіологічних показників – кров’яний тиск та частота пульсу. Дослідник винайшов плетизмограф – прилад для реєстрації зміни об’єму кінцівок за різного кровонаповнення. Невдовзі французький фахівець з електротерапії Марі Вігуру відкрив феномен, нині відомий як шкірно-гальванічний рефлекс (мимовільна зміна електроопору шкіри через дію різних подразників або психічні переживання). Важливу роль у дослідженнях згаданого рефлексу відіграв відомий американський психопатолог, психолог і психіатр українського походження Борис Сідіс (народився в Бердичеві, емігрував у США 1887-го
у 20-річному віці), який викладав психологію в Гарварді.

За 20 літ італійський тюремний лікар-психіатр Чезаре Ломброзо застосував перший в історії прилад для детекції брехні – гідросфигмограф, що реєстрував зміни кров’яного тиску й частоти пульсу, після того, як особі ставили запитання, так чи інакше пов’язані зі скоєним вчинком. А 1902-го в суді за допомогою інструментальних методик вдалося вперше довести непричетність обвинуваченого до злочину.

Власне перший поліграф створив американець Джон Ларсон 1921 року.

Американський поліграфолог Ленерд Кілер 1936 року розробив версію детектора брехні, що стала прототипом сучасних апаратів детекції.

 

По материалам http://www.imzak.org.ua

Додатково, Переказати кошти для допомоги Збройним Силам України та гуманітарної допомоги з платіжної картки 

Традиційно, нагадуємо користувачам журналу, що науковий журнал запроваджує надання послуг «Консультація»: запит на проведення судово-психологічної експертизи за різними підставами, у тому числі відшкодування моральної шкоди завданою військовими злочинами, із застосуванням поліграфа на замовлення зацікавлених осіб, суду, правоохоронних органів згідно процесуальних кодексів. - URL: http://expertize-journal.org.ua/konsultacia Телефон для термінового дзвінка судовому експерту: +38 093 476 72 60 (Viber, Telegram, Whatsapp).

Звертаємо увагу, організація проведення професійних консультацій всім зацікавленим, здійснюється членом Президії Науково-консультативної та методичної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України, головним редактором журналу, атестованим судовим експертом психологом (поліграфологом), кандидатом психологічних наук, доцентом Назаровим Олегом Анатолійовичем. 

Офіційній Інтернет-сайт щодо призначення та проведення судово-психологічної експертизи, судового експерта психолога (поліграфолога) Назарова О.А. (свідоцтво Міністерства юстиції України від 09.07.2020 №2035) 

Офіційний Інтернет-сайт щодо призначення та проведення судово-психологічної експертизи із застосуванням поліграфа, тестувань на поліграфі в Україні за міжнародними стандартами (поліграф EyeDetect, розробник Converus Inc., USA)

Продаж портативного обладнання для поліграфа Mobi підлокітники Polygraph в Україні (Схвалено президентом Міжнародного співтовариства поліграфологів, ISOPE, США)

В Україні затверджена кваліфікаційна характеристика професії «Поліграфолог» та 25 жовтня 2021 року уведена сама професія «Поліграфолог» змінами № 10 до Національного класифікатора професій ДК 003:2010

Надання послуг щодо розробки та проведення групових тренінгових занять за різними напрямами судово-психологічної експертизи в сучасному судочинстві, у тому числі із застосуванням поліграфа 

Незалежній не державній професійній атестованій судово-психологічній експертизі в Україні бути: історія однієї перемоги або про можливість призначення першої недержавної професійної атестованої судово-психологічної еспертизи з 09 липня 2020 року 

Електронна бібліотека судді, адвоката, психолога, батьків: «Допит, опитування дитини в суді». Методичні рекомендації, нормативні документи, постанови Верховного Суду 

Огляд змін до законодавства України: процесуальний статус спеціаліста у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки з 1 липня 2020 року  

Електронна бібліотека правозахисника України. Серія: Застосування рішень Європейського суду з прав людини в українському судочинстві 

Електронна бібліотека судді України: квітень 2020 року (більше 70 книг) 

Колекція зразків клопотань про відкладення розгляду справи у зв’язку із впровадженням карантину та типові зразки заяв, які подаються до суду станом на 20 березня 2020 та оголошення ДСА України від 19 березня 2020 

І на останок щодо професійного розвитку, актуальні вакансії можна переглянути на сайті - Jooble (потрібно на тиснути, щоб перейти за посиланням).