Секретар Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк і суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталія Блажівська долучилися до роботи круглого столу «Барнахус у рамках адміністративних процедур, досудового розслідування та відправлення правосуддя / Теоретичний і практичний аспекти», який був присвячений запровадженню на законодавчому рівні особливої правової моделі захисту дитини, яка стала об’єктом / свідком злочинних посягань або інших протиправних дій.
Наталія Блажівська зазначила, що модель «Барнахус» вперше створено в Ісландії приблизно 20 років тому. Ця модель швидко поширилася Європою й тепер пілотується та реалізується в понад 20 країнах. ЇЇ визнають як таку, що розвивається й може бути адаптована до різних правових, соціально-економічних і культурних контекстів.
Модель «Барнахус» передбачає міждисциплінарні та міжвідомчі заходи втручання, організовані «під одним дахом» у дружньому до дитини середовищі, де в центрі зосереджені найкращі інтереси дитини. Кожній дитині пропонують міждисциплінарний, професійний і дружній до неї захід втручання. Згідно з цією моделлю потрібно надавати інформацію, підтримку та допомогу відповідно до ролі потерпілої; проводити індивідуальне оцінювання особливих обставин кожної окремої потерпілої дитини, щоб забезпечити виявлення потреб і прав дітей та гарантувати спеціальні заходи для цього. Кількість медичних оглядів потрібно звести до мінімуму.
Суддя зауважила, що сьогодні, коли Україна переживає найтяжчі дні війни, тема захисту дітей є дуже важливою. При розслідуванні воєнних злочинів необхідно ретельно працювати зі свідками, потерпілими, щоб надалі можна було в суді доводити злочини, які вчиняє проти нашого народу агресор. Тому необхідно пам’ятати саму ідею моделі «Барнахус», яка передбачає міждисциплінарні і міжвідомчі заходи втручання.
Наталія Антонюк зазначила, що з урахуванням статистики вчинення воєнних злочинів щодо українських дітей питання вдосконалення кримінально процесуальних процедур щодо допитів дітей, які стали жертвами або свідками злочинів, загалом є надзвичайно актуальним. Суддя акцентувала, що кількість допитів однозначно впливає на психіку дитини і спричиняє повторну віктимізацію. На думку спікерки, повторна віктимізація і травмування дитини – це дуже велика проблема, тому необхідно вжити всіх заходів, щоб мінімізувати негативний вплив на дітей під час кримінального провадження.
Доповідачка зауважила, що в КПК України не враховано проведення процесуальних дій із дітьми, які є свідками або жертвами злочинів, і судам доводиться шукати шляхи виходу з таких складних ситуацій, щоб не травмувати дитячу психіку.
Наталія Антонюк звернула увагу на судову практику ККС ВС щодо допитів дітей, які в кримінальних провадженнях мали статус свідка чи потерпілого. Так, у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 369/1044/19 місцевий суд дослідив відеозапис допиту малолітнього свідка за правилами «зеленої кімнати», в якому дитина (цей свідок) детально розповіла про обставини вчиненого злочину. Дослідження доказу-відеозапису допиту малолітнього свідка й прийняття таких відеосвідчень як доказу в суді дало змогу уникнути необхідності повторних викликів і допитів дитини та її ревіктимізації, що відповідає міжнародним вимогам до опитування дитини – свідка чи жертви злочинних посягань, а саме ст. 35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція, 2007 рік), яка була ратифікована Верховною Радою України 27 серпня 2012 року і набула чинності 1 грудня 2012 року, вимогам Конвенції ООН про права дитини та Керівним принципам ООН щодо правосуддя у питаннях, пов’язаних з участю дітей – жертв і свідків злочинів.
В іншому кримінальному провадженні Верховний Суд зробив висновок, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у допиті малолітнього потерпілого, переслідуючи легітимну мету, а саме збереження психічного і психологічного здоров’я (ухвала від 3 червня 2022 року у справі № 200/12044/18). Колегія суддів ВС зазначила, що навіть запропонований стороною захисту спосіб допиту малолітнього потерпілого в дистанційному режимі не мінімізував би зазначені психологом ризики завданню шкоди здоров’ю потерпілого, оскільки останньому так чи інакше довелося б відповідати на запитання дорослих (учасників судового розгляду), пов’язані з вчиненим щодо нього сексуального насильства, що з урахуванням його віку і психологічного здоров’я не виправдовує здійснення таких процесуальних дій за його участю.
З метою недопущення повторної віктимізації слід закріпити в КПК України можливість використання судом показань, наданих на досудовому розслідуванні дитиною, яка є жертвою або свідком злочинів. Водночас також потрібно передбачити, що під час судового провадження допит дитини необхідно проводити лише в тих випадках, коли, наприклад, певні питання лишилися нез’ясованими на досудовому розслідуванні, коли сторона захисту ставить нові запитання, коли суддя вважає, що такі запитання можуть впливати на кваліфікацію дій обвинуваченого, на доведеність винуватості, тощо.
Організатори заходу – Шостий апеляційний адміністративний суд та Асоціація соціального розвитку через право за підтримки Міністерства юстиції України.
