В соціальній мережі Інтернет - Фейсбук, користувачем Vadym Chovgan 20 квітня 2018 року було опубліковано фото та інформаційний звіт про захист власної дисертації з права у Франції в Центрі юридичних досліджень ефективності континентальних систем (CEJESCO) Університету м. Реймс. В якому він розкриває особливості вимог до публікації наукових статей з теми дисертації, функціонування Вченої ради та збирання паперів для захисту наукової роботи. Нище в новостної замітці наведений повний текст складеного Vadym Chovgan повідомлення про результати та процес свого захисту.  Для довідки: Човган Вадим Олександрович - у 2012 році закінчив з відзнакою факультет підготовки кадрів для Державної петіенціарної служби України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. З 2012 по 2015 роки навчався на аспірантурі цього ж університету на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права. З 2014 до травня 2018 року був докторантом Центру юридичних досліджень ефективності континентальних систем (CEJESCO) Університету м. Реймс (Франція). Працював експертом з кримінально-виконавчого права Харківської правозахисної групи. З початку 2015 року і до тепер працює у Консультативній місії Європейського Союзу в Україні, де він відповідає за консультування української влади щодо стратегічних питань пенітенціарної реформи.

За посиланням можливо також ознайомитися з монографією Човгана В.О. Обмеження прав в’язнів: правова природа та обґрунтування. Монографія / В.О. Човган; ГО "Харківська правозахисна група". - Харків: Права людини, 2017. - 608 с., в якій розкривається авторське розуміння правової природи обмежень прав в’язнів та започатковується багатоаспектна теоретична дискусія з цього приводу. Проаналізовано та критично оцінено відповідні міжнародні стандарти: практику ЄСПЛ, стандарти Європейського комітету з запобігання катуванням, м’яке право ООН та Ради Європи. розглянуто та прокоментовано існуючи стандарти обмежень прав в’язнів Франції, США, Канади, Великобританії, Бельгії та Нідерландів. висвітлено процес та проблеми впровадження стандартів обмежень прав в’язнів у нормативно-правовій базі України. У роботі пропонуються та захищаються декілька тез автора стосовно підстав та порядку обґрунтування правообмежень, які застосовуються до засуджених. - Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=8z43DwAAQBAJ

Текст повідомлення (мова оригіналу - українська, орфографія та пунктуація авторська). Рівно місяць тому я захистив дисертацію з права у Франції. Ділюсь спостереженнями для української аспірантури та хворих на синдром наукової бюрократії.

1. Вимога публікації статтей

Наскільки я розумію, зараз в Україні й надалі продовжується гра «які б ще вимоги до публікації наукових результатів придумати». Або «як зробити фахові видання для обов’язкової публікації статтей, ще «фаховішими». Навіть якщо їхня частина вмре після цього.

Так от. У Франції немає ніяких «фахових» і тому подібних у нашому розумінні видань. Є визнані юридичні видання, публікація в яких цінується для кар’єрного росту і репутації. Ніяких публікацій за гроші чи за передплату підписки, як у деяких «авторитетних» юридичних виданнях в Україні.

Більше того, самої вимоги «публікації наукових результатів» не існує !

Іншими словами, для захисту дисертації не треба публікувати ніяких статтей і т.ін. Головною підставою для присудження наукових ступенів є сама дисертація, яка має відповідати стандартам, і після захисту поширюється в Інтернеті. За українськими мірками вона налічувала б десь 700-1000 сторінок (у мене було два томи).

І хоча я опублікував декілька статей у французьких виданнях і це вітається, немає ніякої проблеми захиститись без жодної публікації.

Наскільки я знаю, у німецьких юристів подібна ситуація - ніяких обов’язкових публікацій для захисту.

2. Вчені ради / ресторани / поїзди

Немає бомонду «вчених рад». Дисертація захищається перед жюрі, яке у моєму випадку складалось з 5 професорів. Це люди, які реально вивчають вашу дисертацію і не повинні пропустити шлак, хоча головним буфером вважається науковий керівник. Автоматична перевірка на плагіат - само собою.

Я не потратив жодної копійки на:

- квитки для членів жюрі: університет не тільки оплатив, а й сам зв’язався з професорами (в т.ч. закордонними) і забронював квитки. Тут пригадується історія знайомого з Одеси, якому довелося знімати готель для опонента і його внуків, обов’язково з видом на море;

- обід: університет сам оплатив і накрив стіл для професорів перед захистом;

- друк дисертації та її розсилка: університетська друкарня безкоштовно зробила 7 екземплярів. Розсилку зробила лабораторія (кафедра).

Після захисту можна «виставитися» по мінімуму прямо в аудиторії - вино/бутерброди. Але мені наголосили, що це традиція суто за власним бажанням. І воно так і є. Порівняйте з українськими вимогами до банкетів в ресторані.

3. Збирання паперів

Не знаю як це в Україні, але у Франції всі документи на захист подаються через особистий он-лайн кабінет. В тому числі й сама дисертація, яка, до речі, не виставляється до вільного коментування кожного божевільного. Тобто до дня захисту в університет можна навіть не з’являтись.

Після захисту так само. Все он-лайн. Ну хіба що декілька ключових документів мають бути підписані (можна в електронній версії).

Загалом, паперова робота займає в сукупності півдня до та після захисту.

Вартість року навчання в докторантурі (аспірантурі) близько 500 євро. Сюди входить і страховка здоров'я. У моєму випадку, цю вартість сплачував Уряд Франції, який дав мені стипендію на навчання і проживання. Про відсутність навіть думки про якісь хабарі, ясна річ.

Зараз у Франції спостерігається тенденція до зменшення об'ємів дисертацій. У суспільних науках допустимою є дисертація десь 300-350 сторінок. Це мінімум. У точних науках до 200 сторінок. Середня дисертація з права налічує десь 500 сторінок чистого тексту без бібліографії та додатків, але 12 шрифтом та одиничним інтервалом (посилання на кожній сторінці). Тобто по наших мірках (14 шрифтом та півторашним інтервалом) вийде набагато більше. Члени жюрі тяжіють до заохочування менших дисертацій, але якщо матеріал якісний, то підходить і великий об'єм. Дисертація вважається справою життя та атестатом зрілості, що посвідчуєтсья вмінням писати структуровано, всеохоплююче і на специфічному офіц.-діловому стилі. На неї часто йде 6-8 років. Тому й допускаєтсья комплексна об"ємна праця. Захищаються, як правило, у віці біля 30-ти й більше років. 

Мораль цієї історії для України: захисту дисертацій треба сприяти шляхом допомоги фінансами та логістикою, а не шляхом виставляння бар’єрів. З махровими дисертаціями треба боротись, але головне - якісний продукт, а не форми його публікації.

Ну і врешті, як до нас можна висувати вищі вимоги, ніж до французів чи німців ? Не в останню чергу з огляду на зарплату. Під час навчання, я спілкувався з докторантами з різних країн Африки. Виявилось, що зарплати їхніх викладачів в рази вищі за українські. До речі, навіть в Сирії та Лівії... Щось у нас пішло не так...