Покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення агрохімічної паспортизації земельної ділянки, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116, 118, 186, 186-1 ЗК України, Закону України «Про землеустрій».
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 287/587/16-ц.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що заступник прокурора Житомирської області звернувся в інтересах держави в особі Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути.
Позивач, зокрема, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Житомирській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства особи_1 на території Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області;
- скасувати рішення реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку особи_2;
- витребувати із незаконного володіння на користь держави в особи_2 та зобов’язати її повернути земельну ділянку площею 2 га до земель запасу Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області, залишеним без змін постановою апеляційного суду Житомирської області, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перелік документів для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій» є вичерпним, і вимога надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, категорично заборонена (статті 118, 116-1 ЗК України). Відповідно до положень Закону України «Про землеустрій», наявність агрохімічного паспорта не входить до переліку необхідних документів для виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність. Доводи щодо нецільового використання земельної ділянки мають значення при розгляді питання про витребування земельної ділянки в особи у зв`язку із нецільовим її використанням, а не на стадії вирішення питання про законність передачі її у власність. До того ж не встановлено, що саме особа_2 здійснює нецільове використання своєї земельної ділянки.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що у частинах четвертій, сьомій статті 54 Закону України «Про охорону земель» визначено, що ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.
ВС зауважив, що агрохімічний паспорт земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.
Отже, агрохімічний паспорт не належить до переліку документів, які подаються в обов’язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність.
Порядок набуття у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визначений ЗК України, Законом України «Про землеустрій», не встановлює вимоги щодо надання агрохімічного паспорта земельної ділянки, тобто агрохімічна паспортизація земельних ділянок не покладається на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
З урахуванням викладеного, покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення агрохімічної паспортизації земельної ділянки, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116, 118, 186, 186-1 ЗК України, Закону України «Про землеустрій».
