Чоловік отримав у спадщину право на земельну частку (пай) та звернувся до Роменської міської ради із заявою про виділення йому в натурі земельної ділянки площею 5,24 умовних кадастрових гектари. У відповідь виконавчий комітет міської ради повідомив про неможливість такого виділення, пославшись на відсутність у комунальній власності земель, утворених за рахунок колишнього місцевого колективного сільськогосподарського підприємства.
Не погодившись із такою відповіддю, чоловік звернувся до суду з позовом. Просив визнати незаконними дії органу місцевого самоврядування щодо відмови у задоволенні його заяви та зобов’язати Роменську міську раду виділити йому як спадкоємцю земельну ділянку із земель комунальної власності за рахунок земель запасу або резервного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Суд встановив, що у 2002 році місцевій мешканці було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 5,24 умовних кадастрових гектари за рахунок земель резервного фонду КСП «Гришинське». За життя земельна ділянка в натурі виділена не була. Після її смерті право на земельну частку (пай) перейшло у спадщину спочатку до дочки, а згодом – до позивача.
У вересні 2022 року чоловік отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, яким підтверджено його право на земельну частку (пай) розміром 5,24 умовних кадастрових гектари. У лютому 2024 року він звернувся до Роменської міської ради із заявою про виділення земельної ділянки в натурі за рахунок земель запасу або резервного фонду. У відповідь виконавчий комітет міської ради зазначив, що землі резервного фонду КСП «Гришинське» до комунальної власності громади не передавалися. У зв’язку з цим, виділити земельну частку в натурі неможливо через відсутність сформованих земель комунальної власності, утворених за рахунок земель колишнього підприємства.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як спадкоємець права на пай, посвідченого сертифікатом, набув право на виділення земельної ділянки в натурі, а Роменська міська рада як правонаступник Гришинської сільської ради є належним органом, уповноваженим забезпечити реалізацію цього права. Суд зазначив, що відсутність у комунальній власності земель резервного фонду КСП «Гришинське» не є підставою для відмови у виділенні земельної ділянки, оскільки у разі неможливості надати земельну частку із земель колективної власності через відсутність необхідної для цього землі така земельна ділянка має бути надана із земель запасу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Роменська міська рада подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представники відповідача посилалися на те, що рада як колегіальний орган не приймала рішення про відмову у виділенні земельної ділянки, а заява позивача не розглядалася на пленарному засіданні сесії. На думку апелянта, лист виконавчого комітету мав лише інформаційно-роз’яснювальний характер і не може вважатися рішенням про відмову у виділенні земельної ділянки. Також міська рада наполягала, що суд першої інстанції, зобов’язавши її виділити земельну ділянку, втрутився у виключні дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування та фактично перебрав на себе вирішення питання, яке належить до компетенції ради.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів Сумського апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції. Суд зазначив, що чоловік як спадкоємець права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, має право вимагати виділення належної йому земельної ділянки в натурі. Апеляційний суд звернув увагу, що позивач виконав передбачений законом порядок звернення до органу місцевого самоврядування. Водночас його заява по суті компетентним органом вирішена не була. Тому відсутність окремого рішення міської ради не позбавляла чоловіка права на судовий захист. Колегія суддів також відхилила доводи апелянта про те, що суд першої інстанції ототожнив лист виконавчого комітету з рішенням міської ради про відмову. Цей лист був оцінений лише як письмовий доказ того, як орган місцевого самоврядування відреагував на звернення позивача та що його питання не було вирішене по суті. Не погодилася колегія суддів і з доводами про втручання суду в дискреційні повноваження міської ради. Суд зазначив, що дискреція передбачає можливість адміністративного органу обирати між кількома юридично допустимими варіантами рішення. Водночас у цій справі закон визначає обов’язок органу місцевого самоврядування забезпечити реалізацію права власника земельної частки (паю) на її виділення в натурі. За таких обставин зобов’язання міської ради виконати встановлений законом обов’язок не означає перебрання судом повноважень органу місцевого самоврядування.
Таким чином, колегія суддів Сумського апеляційного суду залишила апеляційну скаргу Роменської міської ради без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду – без змін.
