Передача земляної греблі у приватну власність окремо від земельної ділянки водного фонду, складовою частиною якої вона є, не може бути здійснена з огляду на те, що земляна гребля не є окремим об’єктом цивільного обороту.
Для захисту права власності територіальної громади на земельну ділянку водного фонду, порушеного внаслідок реєстрації у Державному реєстрі об’єкта, який у силу закону не міг бути зареєстрований, необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Скасування державної реєстрації права власності на складову частину земельної ділянки водного фонду – гідротехнічну споруду – із закриттям відповідного розділу Державного реєстру опосередковує відновлення становища, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.
У розглянутій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави про усунення перешкод власнику – територіальній громаді – у користуванні й розпорядженні об’єктом комунальної власності шляхом визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними результатів електронного аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов’язання повернути земляну греблю (гідротехнічну споруду).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, визнавши незаконним і скасувавши рішення сільради; визнавши недійсним договір купівлі-продажу та зобов’язавши повернути гідротехнічну споруду у власність сільради. Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що спірна гідроспоруда з огляду на статті 181–187 ЦК України нерозривно пов’язана з водним об’єктом, є приналежною річчю водойми, тобто головної речі, та з урахуванням специфіки водних ресурсів не може бути відокремлена від водного об’єкта, а отже не може бути окремим об’єктом права власності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, наголосив, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту. Суд вказав, що належним способом захисту права територіальної громади в цьому випадку є віндикаційний позов про витребування майна з володіння відповідача.
Переглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що водні об’єкти перебувають у тісному фізичному і правовому взаємозв’язку із землями водного фонду, оскільки існування та належне функціонування водних об’єктів неможливе без земель, на яких вони розташовані.
Оскільки земляна гребля як гідротехнічна споруда нерозривно пов’язана із земельною ділянкою, а її переміщення в інше місце неможливе без пошкодження, знецінення та зміни призначення, то така земляна гребля разом з водним об’єктом (водогосподарська система) є складовою частиною земельної ділянки водного фонду.
Отже, земляна гребля як складова частина земельної ділянки водного фонду не може розглядатися як самостійний об’єкт права власності, який може правомірно вибути з державної або комунальної власності у приватну власність, у тому числі внаслідок приватизації.
Велика Палата ВС повторила незмінний висновок про те, що передача земель водного фонду у приватну власність неможлива, окрім безоплатної передачі у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (ч. 2 ст. 59 ЗК України). Державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об’єкта — державу або територіальну громаду. У цій справі було встановлено, що утворена земляною греблею водойма (ставок) не належить до замкнених природних водойм, а отже не є винятком, установленим ч. 2 ст. 59 ЗК України.
А також ВП ВС зауважила, що у правовідносинах, які стосуються об’єкта, право власності за яким належить державі чи територіальній громаді, і такий об’єкт за приписами закону не може бути переданий у приватну власність, судова практика керується тим, що ані державна реєстрація права приватної власності за порушником, ані фактичне зайняття ним такого об’єкта не приводять до заволодіння ним, оскільки право приватної власності на нього не може виникнути за жодних умов.
У цьому випадку йдеться не про втрату володіння у речово-правовому розумінні, а про створення перешкод у здійсненні правомочностей власника – держави або територіальної громади. Тому віндикаційний позов, який передбачає повернення майна із чужого незаконного володіння, у таких спорах не може бути застосований.
Оскільки в цій справі порушення прав територіальної громади як власника земельної ділянки водного фонду полягало в чиненні їй перешкод у користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою і обумовлено наявністю в Державному реєстрі запису про право власності на її складову частину — земляну греблю (гідротехнічну споруду), ВП ВС виснувала, що правомірним та ефективним способом захисту прав територіальної громади є позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права власності на її складову частину — гідротехнічну споруду – із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
З урахуванням наведеного Велика Палата ВС у цій справі погодилася з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов’язання повернути гідротехнічну споруду задоволенню не підлягають, однак визнала помилковими мотиви відмови в їх задоволенні.
Тож ВП ВС змінила постанову суду апеляційної інстанції, виклавши її мотивувальну частину в редакції своєї постанови, а в іншій частині – залишила без змін.
Посилання на повний текст постанови ВП ВС від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24 буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.
