Незалежно від предмета та підстави позову, спори щодо оскарження рішень органів державної влади та місцевого самоврядування (суб’єктів владних повноважень) стосовно забудови земельних ділянок на місцевому рівні, у результаті реалізації яких в інших осіб виникають цивільні права та/або обов’язки або які існували на час їх прийняття, є приватноправовими та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі, що переглядалася, позивачі оспорювали розпорядження голови ОВА, якими затверджено проєкти землеустрою та змінено цільове призначення земельної ділянки, посилаючись на те, що будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків, для якого земельну ділянку відведено оспорюваними розпорядженнями, порушує їхнє право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, повагу до приватного життя та належне життєве середовище, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Закриваючи провадження у справі в частині вимог позивачів про визнання протиправними і скасування розпоряджень голови ОВА, а також скасування містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачі мають право на звернення з цим позовом у порядку, передбаченому КАС України, оскільки звернулися за захистом прав невичерпного кола осіб на безпечне життєве середовище, безпечне довкілля, що, у свою чергу, виключає приватно-правовий характер спору між сторонами.
Скасовуючи судові рішення та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, ОП КЦС ВС дійшла такого правового висновку.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції).
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб’єкта звернення та предмета позовних вимог.
Об’єднана палата дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачі не були заявниками щодо прийняття рішень про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об’єкта будівництва. Приймаючи такі рішення, відповідач як суб’єкт владних повноважень не здійснював безпосередньо щодо позивачів владних управлінських функцій, у зв’язку з чим вони не є учасниками публічно-правових відносин, що виникли внаслідок прийняття оскаржуваних рішень.
У таких справах вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України, оскільки фактично підґрунтям і метою пред’явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті реалізації рішення суб’єкта владних повноважень або існувало на час його прийняття.
ОП КЦС ВС зазначила, що не є публічно-правовим спір між суб’єктом владних повноважень і суб’єктом приватного права – фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що в ньому бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Постанова ОП КЦС ВС від 2 лютого 2026 року у справі № 308/17484/23 (провадження № 61-8165сво24) за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134085452.
