Однокласники потерпілої ліцеїстки не підтвердили булінгу щодо неї зі сторони педагогині. Крім того, академічна неуспішність дитини пов’язана з тим, що батьки заборонили їй відвідувати заняття, а адміністрація навчального закладу не вжила заходів для забезпечення освіти учениці в іншого вчителя з цього предмета.
Рівненський апеляційний суд переглянув постанову місцевого суду, оскаржену представницею малолітньої учениці, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно вчительки одного з ліцеїв Рівненської області за частиною 1 статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого) закрито у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Апелянтка, вказуючи на те, що суд не взяв до уваги численні належні та допустимі докази про те, що вчителька, будучи учасником освітнього процесу, вчинила булінг у відношенні до її малолітньої довірительки, який полягає в психологічному насильстві, просила скасувати оскаржену постанову та визнати педагогиню винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті — КУпАП).
Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового засідання, прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Із протоколу про адміністративне правопорушення відомо, що вчителька ліцею на уроці заборонила здійснити учениці, яка є дитиною з інвалідністю, необхідну медичну маніпуляцію, порушила норми академічної доброчесності, зокрема, об’єктивного неупередженого оцінювання знань та вмінь, не провела підсумкового, семестрового, річного оцінювання, чим заподіяла шкоду психологічному здоров’ю потерпілої.
Наведені обставини не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи судами.
Апеляційний суд погодився із висновком суду попередньої інстанції про відсутність в діях педагогині складу адміністративного правопорушення, яке їй інкримінувалося.
У пункті 4 розділу І Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), який затверджений наказом МОН України ві 28.12.2019 № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти» вказано, що ознаками булінгу (цькування) є: наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), а також спостерігачі; повторюваність/систематичність діяння; наявність наслідків у вигляді психічної та/або фізичної шкоди.
Умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність у її діях складу адміністративного правопорушення.
Для встановлення події та складу правопорушення, зазначеного у частині 1 статті 173-4 КУпАП, необхідно з’ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила булінг (цькування).
Таким чином, булінг (цькування), зокрема психологічного, фізичного, економічного, сексуального характеру, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-4 КупАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода фізичному чи психічному здоров’ю стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість, а також що всі сумніви стосовно доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.
ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Суд не є каральним органом. Суд потрібен для відновлення справедливості та встановлення вини особи, яка вчинила правопорушення.
За результатами апеляційного перегляду справи не було встановлено особистої неприязні у вчительки та упередженого ставлення до учениці, а також наявності у педагогині умислу на вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-4 КУпАП.
Не встановлено також і доказів, які б беззаперечно свідчили, що вчителька своїми діями переслідувала саме мету булінгу дитини, шляхом унеможливлення здійснення нею медичної маніпуляції, а не здійснення належного освітнього процесу.
Більше того, згідно з показами учнів, які є однокласниками потерпілої, не підтвердилися обставини, що педагогиня умисно заборонила їй здійснити необхідну медичну маніпуляцію.
Також відсутні підстави для висновку про умисне, з метою цькування, порушення вчителькою ліцею норм академічної доброчесності щодо об’єктивного й неупередженого оцінювання знань та вмінь учениці, оскільки її неможливість проведення атестації з предмета є наслідком бездіяльності батьків та адміністрації навчального закладу: перші заборонили дитині відвідувати уроки вчительки, другі — не вжили необхідних заходів для забезпечення освіти учениці в іншого педагога з цього предмета.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі № 567/1215/25 (провадження № 33/4815/249/26).
