Організація в інтересах позивача звернулася до суду з позовом про стягнення з Товариства 223 380 грн компенсації за порушення майнових авторських прав у зв’язку з неправомірним (без надання відповідного дозволу) використанням відповідачем у закладі харчування спірних музичних творів.
Суд першої інстанції виходячи з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, притягнув відповідача до відповідальності у вигляді сплати компенсації, передбаченої п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у сумі 48 000 грн, в іншій частині позову відмовив, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.
КГС ВС підтримав висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій дослідили докази у справі, зокрема відеозапис фіксації факту порушення відповідачем авторських прав, і встановили, що такий запис проводився у приміщенні кафе, в якому звучали спірні музичні твори для фонового озвучення приміщення закладу.
Отже, позивач довів, а відповідач не спростував факт публічного виконання спірних музичних творів у приміщенні кафе, в якому підприємницьку діяльність здійснює Товариство. Доказів на підтвердження надання дозволу особою, яка має виключне право дозволяти використання таких об’єктів авторського права, матеріали справи не містять.
Відхиливши посилання відповідача на використання ним фонограм, тобто об’єктів суміжних прав на підставі договору, а не об’єктів авторського права, оскільки на відеозаписі, наданому позивачем, не зафіксовано виконавця твору, який його виконує за допомогою інструменту чи співу, КГС ВС зазначив таке.
Скаржник у доводах касаційної скарги не врахував того, що публічне виконання фонограми не може свідчити про відсутність порушення авторського права лише через те, що автором та виконавцями не здійснювалось таке виконання особисто (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 921/440/18).
Отримання дозволу на використання суміжних прав не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення авторських прав, оскільки при публічному виконанні музики в публічному закладі за допомогою будь-яких пристроїв і процесів має місце одночасне використання декількох об’єктів прав, у цьому випадку, зокрема: об’єктів авторського права – музичних творів з текстом (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»); об’єктів суміжних прав – виконань музичних творів, фонограм із записом виконань музичних творів (ст. 35 зазначеного Закону). При цьому авторські права не можуть «поглинатися» суміжними правами, як і суміжні права не «поглинаються» авторськими правами. Правомірне використання об’єктів суміжних прав не звільняє користувача від обов’язку врегулювати з автором чи з іншим суб’єктом авторського права питання використання об’єктів авторських прав шляхом отримання відповідної згоди, сплати винагороди за використання саме об’єктів авторського права.
Спір у цій справі, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, стосується правомірності використання відповідачем об’єктів авторського права і стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав суб’єкта авторського права та не стосується питання порушення суміжних прав. Суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшли неспростовного висновку про порушення відповідачем майнових авторських прав суб’єкта авторського права у зв’язку з неправомірним використанням спірних музичних творів.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 30 квітня 2020 року у справі № 921/441/18 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89038532
За повідомленням прес-служби суду