Судовий наказ ‒ це особлива форма судового рішення, яка видається судом у порядку наказного провадження за результатами розгляду визначених законом вимог. На відміну від позовного провадження, наказне провадження є спрощеним: справа розглядається без судового засідання, без виклику заявника і боржника та без заслуховування їхніх пояснень.
Відповідно до статті 160 Цивільного процесуального кодексу України, судовий наказ видається за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 ЦПК України, і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень. Тобто судовий наказ одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.
Наказне провадження застосовується у випадках, коли вимога є документально підтвердженою та належить до переліку, прямо визначеного законом. Йдеться, зокрема, про вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; аліментів; заборгованості за оплату житлово-комунальних, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення; компенсації витрат на розшук боржника, дитини або транспортного засобу; повернення вартості товару неналежної якості та інші вимоги, передбачені статтею 161 ЦПК України.
Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності. Суд перевіряє її відповідність вимогам ЦПК України та наявність документів, які підтверджують заявлену вимогу. За результатами розгляду суд або видає судовий наказ, або постановляє ухвалу про відмову у його видачі.
Важливо, що судовий наказ не підлягає апеляційному оскарженню. Водночас боржник має право подати до суду, який видав судовий наказ, заяву про його скасування протягом 15 днів з дня вручення копії наказу та доданих до нього документів. Однак таке правило не застосовується до окремих категорій наказів, зокрема щодо стягнення аліментів, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої статті 161 ЦПК України.
У разі скасування судового наказу заявник не позбавляється права звернутися до суду з тими самими вимогами вже в порядку позовного провадження. Це означає, що наказне провадження призначене не для вирішення складного спору між сторонами, а для оперативного судового захисту у випадках, коли вимога є визначеною та підтвердженою належними доказами.
Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
У цивільному судочинстві судовий наказ може бути видано лише у випадках, прямо передбачених статтею 161 ЦПК України. Зокрема, йдеться про такі категорії вимог:
1. Трудові вимоги ‒ про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2. Вимоги про компенсацію витрат на розшук ‒ відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.
3. Аліментні вимоги ‒ про стягнення аліментів у розмірі, визначеному ЦПК України, якщо така вимога не пов’язана зі встановленням чи оспорюванням батьківства або материнства та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
4. Вимоги про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг ‒ у тому числі з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, якщо такі нарахування заявлені відповідно до закону.
5. Вимоги про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення.
6. Вимоги про повернення вартості товару неналежної якості ‒ якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу такого товару.
7. Окремі договірні грошові вимоги ‒ якщо заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи ‒ підприємця за письмовим договором і сума вимоги не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий наказ є ефективним інструментом спрощеного судового захисту в цивільному процесі. Його перевагами є оперативність, відсутність необхідності проведення судового засідання та можливість подальшого примусового виконання. Водночас у разі наявності спору про право такі вимоги мають вирішуватися не в наказному, а в позовному провадженні.
