Херсонський апеляційний суд переглянув рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області у справі за позовом служби у справах дітей про відібрання чотирьох малолітніх дітей від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів.
Позивач посилався на неналежне виконання матір’ю батьківських обов’язків, перебування сім’ї під соціальним супроводом, факт домашнього насильства, складні житлово-побутові умови та зловживання алкогольними напоями.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що відібрання дітей від батьків є крайнім заходом. Було враховано, що після тимчасового влаштування дітей до центру соціально-психологічної реабілітації мати пройшла лікування, працевлаштувалася, створила належні умови для проживання дітей, підтримувала з ними зв’язок і регулярно їх відвідувала.
Апеляційний суд погодився з цими висновками. Колегія суддів нагадала, що відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. За ч. 1, 5 ст. 5 СК України держава охороняє сім’ю та створює умови для її зміцнення, а втручання в сімейне життя допускається лише у випадках, установлених законом.
Суд також послався на ч. 7 ст. 7 СК України, ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 8 і ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», які зобов’язують забезпечувати найкращі інтереси дитини, належні умови для її розвитку, захист гідності, свободи та особистої недоторканності.
Ключовою у справі стала ст. 170 СК України. Вона передбачає можливість відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я або морального виховання. Водночас таке втручання має бути обґрунтованим і пропорційним.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявності актуальної небезпеки для дітей на час розгляду справи. Натомість матеріали справи свідчили, що мати вжила заходів для зміни способу життя: пройшла лікування, офіційно працевлаштувалася, ініціювала обстеження житлово-побутових умов для повернення дітей та підтримувала з ними постійний контакт.
Суд врахував і думку дітей, які були заслухані у присутності психолога та висловили бажання повернутися додому й проживати з матір’ю. Представник центру соціально-психологічної реабілітації також підтвердила наявність сильного психологічного зв’язку між матір’ю та дітьми.
Доводи апеляційної скарги, що ґрунтувалися на нових доказах, суд відхилив, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України такі докази приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від особи.
Оцінивши докази за правилами ст. 89 ЦПК України та врахувавши обов’язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються, відповідно до ст. 12 і ст. 81 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції ‒ без змін.
Справа № 673/348/25
