Чернівецький апеляційний суд переглянув вирок Чернівецького районного суду м. Чернівців від 2 лютого 2026 року у кримінальному провадженні щодо двох обвинувачених, засуджених за державну зраду та несанкціоноване поширення інформації про переміщення озброєння і військової техніки в умовах воєнного стану. Колегія суддів залишила без змін висновки про доведеність їхньої вини, відхилила доводи сторони захисту, задовольнила апеляційну скаргу прокурора та дійшла висновку, що призначене покарання не відповідало ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особам засуджених через свою м'якість. У зв'язку з цим вирок у частині призначення покарання було скасовано та ухвалено новий.
Суд першої інстанції визнав одного з обвинувачених винним у вчиненні державної зради, передбаченої ч. 2 ст. 111 КК України, та призначив йому покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, крім житла. Іншого обвинуваченого було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, крім житла.
Не погодившись із вироком, обидва засуджені подали апеляційні скарги, в яких просили його скасувати, посилаючись, зокрема, на недоведеність вини, відсутність умислу, недопустимість окремих доказів, порушення права на захист та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Водночас прокурор, не оспорюючи доведеності вини обох обвинувачених та правової кваліфікації їхніх дій, просив скасувати вирок виключно в частині призначеного покарання. На його переконання, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, призначив покарання, яке не відповідало тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених, а також безпідставно застосував до одного з них додаткове покарання у виді конфіскації майна, не передбачене санкцією ч. 3 ст. 114-2 КК України. Прокурор просив призначити засудженому за державну зраду покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, а іншому засудженому – 12 років позбавлення волі, залишивши вирок в іншій частині без змін.
Переглядаючи кримінальне провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про доведеність вини обох засуджених. Апеляційний суд наголосив, що висновки вироку відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних і взаємопов'язаних доказах, які були всебічно, повно та об'єктивно досліджені під час судового розгляду.
Суд зазначив, що винуватість підтверджується не окремими доказами, а їх сукупністю.
Дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів не знайшла підстав ставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо винуватості обох засуджених. Апеляційний суд зазначив, що доводи сторони захисту про недоведеність вини, відсутність умислу, недопустимість доказів, провокацію з боку правоохоронних органів, порушення права на захист та інші процесуальні порушення були предметом ретельної перевірки, однак свого підтвердження не знайшли.
Колегія суддів наголосила, що обставини кримінального провадження підтверджуються узгодженою сукупністю доказів, які взаємно доповнюють один одного.
Апеляційний суд звернув увагу, що діяльність засудженого за державну зраду не була випадковою чи епізодичною. Як встановлено матеріалами справи, ще з 2014 року він підтримував проросійські ідеї, контактував із особами, пов'язаними зі спецслужбами російської федерації, виявляв готовність до проведення підривної діяльності проти України, отримував пропозиції щодо створення агентурної мережі, збирання інформації про проукраїнських активістів та вербування інших осіб. Після початку повномасштабного вторгнення ця діяльність набула форми безпосередньої співпраці з представником ФСБ рф, виконання його завдань та передачі інформації, що становила інтерес для держави-агресора.
Колегія суддів дійшла висновку, що засуджений свідомо та добровільно здійснював підривну діяльність, мав сформоване прагнення діяти на шкоду національній безпеці України, її суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності та інформаційній безпеці. Поширення ним інформаційних матеріалів, які дискредитували органи державної влади та військового управління, збір відомостей про переміщення військової техніки, а також фіксація інформації щодо об'єктів військової інфраструктури були охоплені єдиним злочинним умислом на надання допомоги представнику іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України.
Суд також встановив, що засуджений усвідомлював, кому саме передає зібрану інформацію, розумів її можливе використання представником рф та добровільно виконував поставлені йому завдання. Крім того, він активно підшуковував інших осіб для участі у протиправній діяльності та залучив до неї другого обвинуваченого, повідомивши представника ФСБ про його участь.
Оцінюючи дії другого засудженого, апеляційний суд дійшов висновку, що він був не випадковим учасником подій, а свідомим співучасником. Суд встановив, що він отримав від співобвинуваченого інструкції щодо місця спостереження, способу фіксації руху військового ешелону, часу його проходження та інформації, яку необхідно було передати. Під час виконання завдання він використовував засоби конспірації, здійснив відеофіксацію переміщення військового потяга та передав отримані відомості співучаснику, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій.
Відхиляючи доводи захисту про відсутність реальної шкоди національній безпеці України, апеляційний суд послався на правову позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2026 року у справі № 334/10515/24. Суд зазначив, що для складу злочину, передбаченого статтею 111 КК України, не є обов'язковим фактичне настання шкідливих наслідків. Предметом державної зради можуть бути будь-які відомості, які особа збирає або передає на виконання завдання іноземної держави чи її представника, якщо вони становлять інтерес для противника. Особливо це стосується інформації про переміщення військової техніки, місця можливого базування підрозділів Сил оборони, озброєння, військових об'єктів та інших відомостей, використання яких може створити загрозу обороноздатності та національній безпеці України.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг засуджених не спростовують встановлених судом першої інстанції фактів, а зібрані у кримінальному провадженні докази є достатніми, належними та допустимими для підтвердження їхньої винуватості.
Переглядаючи вирок у частині призначеного покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції хоча й правильно встановив фактичні обставини справи та кваліфікував дії обох засуджених, однак не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх високій суспільній небезпечності та особам обвинувачених. На переконання колегії суддів, призначене покарання виявилося явно несправедливим через м'якість.
Стосовно засудженого за державну зраду апеляційний суд зазначив, що його злочинна діяльність тривала роками, починаючи ще з 2014 року. Суд дійшов висновку, що сформований умисел був стійким, послідовним та ідеологічно мотивованим, а після початку повномасштабного вторгнення трансформувався у добровільну співпрацю з представником спецслужби держави-агресора. При цьому засуджений не лише виконував отримані завдання, а й здійснював інформаційну діяльність, спрямовану на дискредитацію української влади та військового управління, збирав інформацію, що становила інтерес для противника, та залучив до протиправної діяльності іншу особу.
Оцінюючи особу засудженого, колегія суддів врахувала його поведінку як до, так і після вчинення кримінального правопорушення. Суд зазначив, що він не визнав вини, не надав критичної оцінки власним діям, не усвідомив їх суспільної небезпечності та не зробив належних висновків. Під час судового розгляду він систематично порушував порядок, перешкоджав розгляду кримінального провадження, поводився зухвало та агресивно, не реагував на зауваження суду, у зв'язку з чим був видалений із зали судових засідань до завершення розгляду справи. Апеляційний суд також звернув увагу, що припинення його злочинної діяльності відбулося не добровільно, а виключно внаслідок втручання правоохоронних органів.
Колегія суддів окремо наголосила, що, вчиняючи інкриміновані йому епізоди злочинної діяльності, засуджений усвідомлював можливі наслідки своїх дій, які могли призвести та ймовірно призвели до загибелі людей, у тому числі цивільних, пошкодження цивільної та військової техніки, зниження обороноздатності держави, а також пошкодження промислової й цивільної інфраструктури. Саме такі наслідки, на переконання суду, були безпосередньою метою його злочинної діяльності.
З урахуванням підвищеної суспільної небезпечності злочину проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану, його тривалості, добровільності, ідеологічної мотивації, відвертої антиукраїнської позиції засудженого, яка зокрема проявлялось у запереченні факту існування незалежної держави Україна, підтримки держави-агресора, та відсутності будь-яких обставин, що пом'якшують покарання, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення йому максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 111 КК України, – довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
Оцінюючи покарання, призначене другому засудженому, колегія суддів зазначила, що суд першої інстанції не врахував належним чином високий ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, його умисний характер, а також необхідність посилення превентивної та виховної ролі покарання в умовах воєнного стану. Апеляційний суд дійшов висновку, що засуджений був свідомим співучасником злочинної діяльності, діяв в інтересах ворога, використовував засоби конспірації, не визнав вини, не став на шлях виправлення та не зробив належних висновків зі своєї поведінки.
Водночас колегія суддів звернула увагу, що суд першої інстанції безпідставно призначив йому додаткове покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція ч. 3 ст. 114-2 КК України такого виду покарання не передбачає. З огляду на це апеляційний суд призначив засудженому покарання у виді 12 років позбавлення волі, виключивши із вироку конфіскацію майна.
За результатами розгляду апеляційні скарги обох засуджених залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора – задоволено.
Вирок Чернівецького районного суду міста Чернівців у частині призначення покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засудженому за ч. 2 ст. 111 КК України призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла, а засудженому за ч. 3 ст. 114-2 КК України – 12 років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вирок апеляційного суду набрав законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців.
Справа № 725/2392/25
