До відповідачки вже застосовувалися державою заходи попередження та впливу з метою стимулювання її до виконання батьківських обов’язків: заочним рішенням місцевого суду вона позбавлена батьківських прав відносно двох старших дітей, та попри все продовжує ігнорувати свої батьківські обов’язки щодо однорічної доньки, яку після народження залишила на виховання прабабусі.
Колегія суддів переглянула рішення суду попередньої інстанції, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову до доньки про позбавлення її батьківських прав.
Представниця позивачки просила скасувати рішення суду, з яким не погодилася її довірителька, та ухвалити нове — про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги позивачки з наступних підстав.
Відповідачка після народження третьої дитини залишала її на проживання з прабабусею та самоусунулася від виконання батьківських обов’язків щодо немовляти.
У зв’язку з тим, що новонароджена залишилася без батьківського піклування, її наказом служби у справах дітей тимчасово влаштували в сім’ю рідної бабусі, матері відповідачки, яка забезпечує онуку всім необхідним, у тому числі медичними і профілактичними оглядами у лікаря-педіатра.
Зважаючи на таку поведінку відповідачки, позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав відносно третьої дитини, у вихованні якої вона участі не бере та надала заяву, засвідчену приватним нотаріусом, підтвердивши згоду на позбавлення її батьківських прав стосовно малолітньої дочки у зв’язку з неможливістю та небажанням виконувати батьківські обов’язки, та вказала, що не заперечує проти призначення опікуном її матері.
Правовий висновок, неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 та інших, вказує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Чинне законодавство вказує, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов’язків із виховання, а також встановити, що батько чи мати ухиляються від їх виконання свідомо, тобто що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов’язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Зібраними у справі доказами підтверджується винна поведінка відповідачки стосовно новонародженої доньки, яка полягає в свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов’язками, а саме: вона залишила дитину на першому році життя; не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини; не забезпечує їй необхідного харчування, медичного догляду та лікування.
До відповідачки у 2025 році вже застосовувалися державою заходи попередження та впливу з метою стимулювання її до виконання батьківських обов’язків і вона вже позбавлена рішенням суду батьківських обов’язків щодо двох старших дітей.
Окрім того, поведінка відповідачки під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи про позбавлення її батьківських прав свідчить про відсутність інтересу до збереження правового зв’язку з дитиною.
З огляду на такі обставини, Рівненський апеляційний суд скасував оскаржене позивачкою заочне рішення місцевого суду, ухваливши нове — про позбавлення відповідачки батьківських права відносно малолітньої доньки.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу можливості спілкування з дитиною, побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, за умови зміни своєї поведінки.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року у справі № 569/28309/25 (провадження № 22-ц/4815/1554/26).







