Оскільки позивачка не надала суду доказів, що спірна земельна ділянка, на якій розміщений будинок, у встановленому законом порядку на підставі відповідної землевпорядної документації передана співвласникам будинку, Рівненський апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.

Громадянка С. оскаржила до Рівненського апеляційного суду рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову про виділ частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності. На один із аргументів посилалась на рішення цього ж суду, проголошене в листопаді 2015 року за позовом мешканки того ж багатоквартирного будинку до інших жителів про виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, яким припинено право спільної сумісної власності сторін на вказану земельну ділянку. Стверджує, що запропонований нею порядок розподілу земельної ділянки повністю відповідає схемі та порядку користування, не порушує прав, свобод та інтересів інших мешканців і забезпечує вільне користування кожному із співвласників майном, яке знаходиться на земельній ділянці і належить йому на праві власності. З наведених підстав просила оскаржуване рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким вирішити спір по суті.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Із матеріалів справи відомо, що позивачка у 2017 році придбала квартиру в одному з міст Рівненської області на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього користувача.

Статтею 370 Цивільного кодексу України встановлено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, встановлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або рішенням суду.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі землевпорядної документації.

Позивачка не подала суду доказів, що спірна земельна ділянка, на якій розміщений будинок, у встановленому законом порядку на підставі відповідної землевпорядної документації передана співвласникам будинку.

Суд першої інстанції у своїх висновках правильно зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо форми спірної земельної ділянки, а в ситуаційній схемі Плану розподілу наявні тільки умовні позначення меж земельної ділянки, що не свідчить про визначення цих меж в натурі.

Критично оцінив Рівненський апеляційний суд покликання позивачки на рішення місцевого суду, проголошеного в листопаді 2015 року, яким припинено право спільної сумісної власності сторін на спірну земельну ділянку, оскільки немає доказів, що з того часу не змінився правовий статус земельної ділянки, а тому воно не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Не надала позивачка суду доказів, що попереднім власником квартири, яка на даний час є її власністю, було вчинено приватизацію земельної ділянки.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, у зв’язку з чим рішення залишено без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.