Суб’єкти господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сфері надрокористування, зобов’язані вживати додаткових заходів для збереження домоволодінь в зоні, що зазнає негативного впливу від підземних гірничих робіт, або для його зменшення.
Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства до Головного управління Державної служби з питань праці про скасування пункту припису.
Суть справи полягає в тому, що ГУ Держпраці провело позапланову перевірку ведення позивачем робіт, пов’язаних із геологічним вивченням надр, їх використанням та охороною, використанням і переробкою мінеральної сировини з підземного видобутку руди (на правах шахт). За результатом цієї перевірки було встановлено невиконання позивачем спеціальних Заходів охорони жилих будівель селища при веденні підземних гірничих робіт, розроблених з метою збереження домобудівель у зоні, що зазнає негативного впливу від підземних гірничих робіт. Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваного припису.
Суд першої інстанції позов задовольнив, тому що проєктом заходів з охорони селища передбачено необхідність збереження домоволодінь (будівель) селища в зоні зсуву на період досягнення допустимих деформацій. Проте на цей час не вбачається досягнення в районі селища деформацій допустимих (критичних) величин, оскільки зафіксована відносна сумарна горизонтальна деформація у зоні зсуву є меншою від допустимої величини, передбаченої Проєктом заходів охорони селища. При цьому суд відхилив посилання відповідача на те, що неодноразово надходили офіційні звернення мешканців селища щодо негативного впливу підземних гірничих робіт.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення – про відмову в задоволенні позову. Суд виходив із того, що, висуваючи позивачеві вимогу про усунення у встановлений термін виявленого порушення щодо невиконання Проєкту заходів у частині збереження домобудівель в зоні зрушення завдяки проведенню поточного ремонту до періоду досягнення допустимих деформацій земної поверхні, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Зі змісту Заходів охорони жилих будівель селища при веденні підземних гірничих робіт, порушення яких встановлено в акті перевірки і на усунення яких видано оскаржуваний припис, вбачається, що для мінімізації цього шкідливого впливу, для відкладення у часі виникнення допустимих деформацій земної поверхні, подальша експлуатація за призначенням споруд при їх пошкодженні можлива за умови проведення поточних налагоджувальних і ремонтних робіт.
Оскільки позивач обґрунтованість закріплених у Заходах охорони жилих будівель селища при веденні підземних гірничих робіт вимог не спростував, а вимоги цих Заходів не були виконані, що не спростовується сторонами, колегія суддів КАС ВС погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність винесеного відповідачем припису.
Водночас доводи скаржника стосовно ненадання судом апеляційної інстанції оцінки наданим позивачем висновкам та звітам спеціалізованих організацій про відсутність шкідливого впливу виробничої діяльності товариства на земну поверхню і домоволодіння селища суд касаційної інстанції визнав безпідставними, тому що суд апеляційної інстанції надавав правову оцінку таким доказам та відхилив їх, мотивуючи це тим, що у 2003 році при розроблені проєкту Заходів охорони жилих будівель селища при веденні підземних гірничих робіт був установлений факт шкідливого впливу виробничої діяльності шахт на земну поверхню і домоволодіння цього селища, що й зумовило прийняття відповідних Заходів.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що індивідуальне право (інтерес) у формі гарантованого ч. 1 ст. 42 Конституції України права на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається в дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля, гарантованого ст. 50 Конституції України, та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.
Постанова Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 804/3108/16 (адміністративне провадження № К/9901/38432/18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91663692.
