КГС ВС залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов НБУ, та в рахунок погашення боргу банку “Фінанси та кредит” по рефінансуванню звернуто стягнення на предмет іпотеки об’єкту нерухомості у центрі столиці.
19 листопада 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу № 910/21578/16, у якій Національний банк України звернувся до Акціонерного товариства “Київмедпрепарат” з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020, позовні вимоги задовольнив повністю.
Відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій частини 4 статті 75 ГПК України.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення та постанову попередніх інстанцій, вказав, що не вбачає порушення судами попередніх інстанцій положень частини 4 статті 75 ГПК України, вважає, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення з дотриманням цієї норми процесуального права, з дотриманням правил про преюдицію. Висновки судів в частині врахування обставин, встановлених господарськими судами в інших господарських справах, не суперечать висновкам Верховного Суду щодо правил преюдиції, а відповідач суб’єктивно на власний розсуд трактує як положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, так застосування цієї норми Верховним Судом.
Доводи скаржника щодо застосування частини 4 статті 75 ГПК України зводяться фактично до того, що положення цієї норми застосовуються лише у разі, якщо суб’єктний склад учасників справи, що розглядається, є тотожним складу учасників у іншій справі, в якій вже встановлені такі обставини.
Однак таке тлумачення відповідачем частини 4 статті 75 ГПК України не відповідає змісту цієї норми, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, можуть бути преюдиційними для іншої справи навіть у разі їх встановлення стосовно однієї особи, яка бере участь у справі.
Також Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій, врахувавши правову природу (сутність) договору іпотеки (як заходу забезпечення основного зобов’язання), взявши до уваги зміни, погоджені та внесені сторонами у справі до договору іпотеки, проаналізувавши умови кредитних договорів та договору іпотеки з урахуванням змін до цих договорів, зокрема встановивши те, що у кредитних договорах були визначені розміри кредиту, умови його надання, а у договорі іпотеки сторони узгодили, які зобов'язання забезпечуються іпотекою та визначили майно, яким забезпечується ці зобов'язання, дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці позивача за іпотечним договором від 24.04.2009, правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій справі.
