Соціальна держава в розрізі мирного і воєнного часу, основні виклики та напрями трансформації в умовах війни, соціальний захист людини в умовах воєнного стану – ці та інші питання обговорили під час першої сесії Шостої міжнародної науково-практичної конференції «Адміністративна юстиція в Україні: проблеми теорії та практики. Соціальні права. Виклики воєнного часу». Модератором сесії був суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Семен Стеценко.
Концептуальні засади формування соціальної держави висвітлила у своїй доповіді суддя Адміністративного суду Відня (Австрія), ексголова Європейської асоціації адміністративних судів експерт проєкту ЄС «Право-Justice» Едіт Целлер.
«Кожна сучасна індустріальна держава є соціальною державою. Соціальні держави мають забезпечувати певні стандарти життя, що включають не лише низку різних економічних і соціальних прав, а й право на освіту, медичне обслуговування, а також на культурну діяльність. У демократичній державі, в якій існує розподіл гілок влади та судовий контроль, важливо, щоб такі права могли бути об’єктом судового розгляду. Обов’язковою передумовою є можливість захисту таких прав у суді та забезпечення для всіх рівного доступу до незалежних судів», – зазначила доповідачка.
Крім того, вона розповіла про правові гарантії захисту соціальних прав на прикладі європейських держав.
Під час виступу професор кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія», член-кореспондент Національної академії правових наук України Микола Козюбра зосередився на темі «Соціальна держава та соціальні права як цінності конституціоналізму: основні виклики та напрями трансформації в умовах війни».
За його словами, ставлення до ідей соціальної держави і соціальних прав у сучасному світі доволі неоднозначне. Зокрема, в конституціях деяких зарубіжних країн їх часто не відносять до категорії юридичних, суб’єктивних прав, іменуючи «правами-дорученнями», «намірами держави» тощо, і відводять їм місце не в розділах, присвячених правам людини. Основний аргумент на користь вказаної позиції полягає в тому, що соціальні права, на відміну від класичних громадянських і політичних прав, є такими, які не підлягають судовому захисту – визначальній ознаці юридичності прав людини. На цьому наголошують іноді й органи конституційного контролю деяких зарубіжних країн (наприклад, Швейцарії, Австрії та ін.).
Водночас механізм реалізації соціальних прав має суттєві особливості. На відміну від громадянських і політичних прав, які є «правами людини від держави», тобто обмежують сферу її дії, забезпечення соціальних прав потребує від держави позитивних зусиль, її активного втручання в соціальну сферу, належного фінансування.
Голова Вищого адміністративного суду Чеської Республіки Карел Шімка звернув увагу учасників на труднощі, з якими стикається соціальна держава. Загалом соціальні держави прагнуть забезпечити економічну і соціальну безпеку громадян.
Говорячи про досвід Чехії щодо відновлення демократичної республіки, доповідач сформулював кілька основних порад для України.
Першим і важким кроком для країни та її зусиль щодо побудови соціальної держави є припинення конфлікту, який триває. Другим і, можливо, складнішим кроком стане післявоєнне відновлення. Третім кроком буде перетворення на соціальну державу.
Також важливо розуміти, що ефективна податкова політика може сприяти не лише стійкому зростанню, а й фінансуванню соціальних виплат. Крім того, перерозподіл фінансів має бути справедливим, прозорим і не підривати економічне зростання країни. Не менш важливими є роль населення і його спосіб мислення. Українці повинні розуміти, що вони також мають зробити внесок у розвиток соціальної держави.
Заступник директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, академік Національної академії правових наук України, член НКР при ВС Наталія Оніщенко поділилася своїми міркуваннями щодо права людини на мир у контексті соціальних прав.
Як зазначила доповідачка, у період повномасштабного вторгнення рф в Україну відбулася руйнація певних інститутів міжнародного права, правових порядків, усталених міжнародних норм і правил, а також механізмів реалізації національних правових систем. Міжнародне право взагалі й міжнародне гуманітарне право зокрема не можуть ефективно гарантувати суверенність незалежних держав та дієвість норм права, пов’язаних із забезпеченням і захистом прав людини.
На думку доповідачки, місце людини в соціумі, її соціальна роль значною мірою залежать від обсягу прав і свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв’язків людей у суспільстві. Права людини – це соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних власних матеріальних і духовних інтересів, а також інтересів інших людей, окремих соціумів та суспільства загалом.
У зв’язку із цим величезного значення повинні набувати питання, пов’язані з конституційною модернізацією, яка неможлива без гарантування права людини на мир, тому вочевидь цей статус потребує конституційного закріплення. При цьому право людини на мир у загальній системі її прав і свобод потрібно розглядати як основоположне комплексне право, яке, власне, слід визнати першоосновним в ієрархічній будові системи прав людини.
Суддя Конституційного Суду України, член-кореспондент НАПрН України Віктор Городовенко зупинився на питаннях соціального захисту людини в умовах воєнного стану в судовій практиці КСУ. Він також розглянув Доповідь Верховного комісара ООН з прав людини про захист економічних, соціальних і культурних прав у ситуаціях збройних конфліктів.
У документі йдеться про те, що держави, перебуваючи в стані таких конфліктів, не можуть відкладати або переносити на мирний час реалізацію сутності прав на здоров’я, їжу, житло, доступ до води, освіту. Крім того, регресивні заходи щодо реалізації сутності економічних та соціальних прав не можна виправдовувати, базуючись лише на наявному конфлікті: держави повинні продемонструвати, що будь-який регрес був неминучим і що було вжито всіх можливих заходів. Разом з тим держави також повинні розподілити максимум наявних ресурсів, базуючись на принципі недискримінації.
Таким чином, воєнний стан в Україні не може бути виправданням надмірних чи дискримінаційних обмежень конституційних соціальних прав, скасування їх сутності.
Як зазначив Віктор Городовенко, на підтримання таких вимог КСУ ухвалив низку рішень щодо соціального захисту осіб, які є важливими в контексті потреб воєнного стану в Україні. Зокрема, це рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців), від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України), від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023 (щодо гарантованості пенсії, що є основним джерелом існування, не нижче прожиткового мінімуму), від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 (щодо гарантій соціального захисту державних службовців).
Директор Науково-дослідного інституту порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету Михайло Савчин проаналізував проблематику трансформації соціальної держави в умовах воєнного стану.
На переконання науковця, принцип соціальної державності накладає певні обов’язки на органи публічної влади та незалежних регуляторів при здійсненні деяких заходів щодо забезпечення доступу до соціальних послуг і допомоги. Виклики, з якими зіткнулася українська державність під час війни, з точки зору її соціальних компонентів полягає у вирішенні таких проблем: соціального захисту ветеранів війни та родичів і близьких полеглих воїнів; переорієнтація структури зайнятості населення та структури українського населення з урахуванням міграційного чинника; зміна структури національної економіки, яка неминуче буде посилювати свою мілітарну складову, на основі якої за кластерним принципом зміниться структура зайнятості населення. Крім того, як наголосив Михайло Савчин, мілітарний чинник переорієнтував алокацію ресурсів на цілі обороноздатності України, задля чого мають кардинально покращитися адміністративні послуги та якість «good governance» (доброго врядування).
Детально про акти планування публічного будівельного права України як інструменту здійснення мешканцями територіальної громади їхніх соціальних прав розповів суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Володимир Бевзенко.
За словами спікера, одним із найпоширеніших інструментів діяльності адміністративних органів у будівельній галузі, які дають змогу передбачити розвиток і практичну реалізацію намірів щодо забудови, розвитку, відновлення, використання територій територіальної громади, є плани (акти планування). Для більш змістовного й системного розуміння всіх можливих планів у будівельній галузі суддя проаналізував національне будівельне та землевпорядне законодавство.
Володимир Бевзенко наголосив, що виразна відмінність планів, яка не дозволяє визнати їх жодним іншим інструментом — це їхнє головне призначення, завдання, об’єкти впливу планів. Водночас головне призначення планів – передбачити на майбутнє зміст, обсяги і послідовність забудови, розвитку, відновлення певної території. Плани — інструмент втілення стратегічного розвитку держави, її адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, територій територіальних громад, який би відповідав потребам і очікуванням людей — мешканців і гостей сіл, селищ, містечок, міст, районів, областей, Автономної Республіки Крим, чи їхніх частин, інвесторів, публічної влади, а також інструмент (засіб) узгодження і здійснення різносуб’єктних інтересів.
Захід організував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у співпраці з Національною академією правових наук України та Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, а також міжнародними партнерами: проєктом Ради Європи «Посилення судових та позасудових засобів захисту прав осіб, постраждалих від війни в Україні», проєктом ЄС «Право-Justice», Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва (IRZ).
