В 2004 році український адвокат Вероніка Валеріївна Деркач, яка 24 жовтня 2002 року отримала свідцтво про право на заняття адвокатскою діяльністю опубліковала перший збірник власних віршованих творів на українскій мові, який присвятила своїй матусі Деркач Вікторії Володимирівні. В збірник увійшло багато робіт щодо погляду з гумором і серйозно на закон, державу, суспільство, церкву, життя з точки зору поезії.
У якості епілога до збірника Вероніка Деркач зазначила: "Збірка віршів на українській мові - перша в моєму житті. Тому я дуже хвилююся і прошу не судити строго за можливі помилки у віршах, адже я не професійний поет. Я - магістр права, адвокат. Я - людина, яку на творчість надихнула мелодійна, співуча мова древньої землі - України! Ідучи золотою стежиною ланів рідного краю, можна побачити й почути живу історію, яка твориться сьогодні і зараз, згадати сиву давнину, уявити майбутнє. Хай щастить Вам на золотій стежині Вашого життя!"
Бібліографічний опис: Деркач В.В. Золотою стежиною. - К., 2004. - 56 с.
Довідкова інформація: Деркач Вероніка Валеріївна, адвокатську діяльність успішно здійснює більше 20 років. Свідоцтво № 2103/10 про право на заняття адвокатською діяльністю видане Київською обласною КДКА 24.10.2002. Адреса ведення індивідуальної адвокатської діяльності: 03118, Київ, вул. П'ятигірська, буд. 66. Стаціонарний телефон: +38 (044) 257-04-56. Деркач Вероніка Валеріївна в 2001 році закінчила з відзнакою Академію праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України і отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію юриста. В 2002 році закінчила з відзнакою Національну академію внутрішніх справ і отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію магістра права. У 2004-2005, 2009, 2013 роках була консультантом - адвокатом, який відповідав на листи читачів офіційного друкованого видання, газети Верховної Ради України «Голос України». Під час консультування «Голос України», адвокатом Веронікою Деркач були надані відповіді читачам на такі питання: «Дума про мову», «Маєте право мовчати», «Якщо суд позбавив прав», «Він може вбити мене», «Доступ до правосуддя й ефективність захисту», «Кому нужна беспомощная защита?». В 2018 році висувалась кандидатом на посаду судді Вищого антикорупційного суду. Неодноразово виступала як доповідач на науково-практичних конференціях з темами щодо гарантій адвокатської діяльності та її захисту. В 2016 році приймала участь в Щорічному всеукраїнському конкурсі «Адвокат року». В 2020 році учасниця Першого Всеукраїнського поетичного конкурсу "Адвокатська ліра 2020".
Номінаційним комітетом Ради адвокатів Київської області 03.03.2023 року Деркач В.В. нагороджена Почесною відзнакою «За професіоналізм, майстерність та мудрість».
Уривки віршованих творів зі збірника "Золотою стежиною". Читачам пропонується ознайомитися з наступними віршами: «Партія», «Контракт», «Чорнобильський реквієм», «ДТП», «Кохання», «Три колеги», «Мати сина проводжала», «Промінчик», «В церкві», «У гуртожитку», «На що дивитись можна днями?», «Едем», «Прийшло кохання», «Село українське», «Овруч», «Славетні давні письмена», «Зірву я квітку оксамиту», «Самогонщики», «Браконьєр», «Теракт», «Вітер», «Кум і смерть», «Шлях до раю», «Нащадкам».
Закон та суспільство, держава, церква в віршах з гумором і серйозно
ПАРТІЯ
Нова партія зібрала
Різних журналістів.
Називається кумедно:
«Спілка пофігістів».
І посипались питання -
Руки тут і там:
«Ваше політичне кредо?»
«А все пофіг нам!»
Про політику питають:
«Чи піде на злам?»
Лідер знизує плечима:
«А все пофіг нам!»
«Економіка, культура...
Чи не буде драм?»
Відповідь - стереотипна:
«Все це пофіг нам!»
«То останнє запитання:
Лідери хороші,
А скажіть, будь ласка, пресі.
Як фінанси, гроші?»
Тут пожвавились партійці
І говорять: «Е!»
Однозначно - одностайно:
«Гроші - головне!»
«Але, як же ваше гасло?»
Лідер каже сам:
«Коли мова йде про гроші,
Гасло пофіг нам!»
КОНТРАКТ
Звали маляра Микола.
Добре знав малярство.
Отже, хлопця запросили
Раз до пароплавства.
Підписали з ним контракта,
Що юрист складав.
Фарбувати доручили
Білий пароплав.
Став Микола до роботи.
З піснею працює
Так завзято - подивитись,
Аж душа танцює!
Час настав уже приймати
Вказану роботу.
Але, що це?
Вухо чує «Недовольну» ноту:
«Ти такий - сякий, Микола!
Ти - собачий сину!
Хто фарбує пароплав
Рівно в половину?»
Посміхається Микола
І говорить з тактом:
«Я виконував роботу
Чітко за контрактом:
«Ми - річкове пароплавство
Із одного боку
З іншого - маляр Микола
Менше за пів року
Підписались фарбувати
Білий пароплав
Тож дивіться - придивляйтесь.
Я роботу здав.
Інший бік самі фарбуйте.
Тут - робота чиста.
І покличте фарбувати
Свойого юриста!»
ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ РЕКВІЄМ
А вона стояла біля хати.
В очі їй проглянула зима.
Хто ж їй може першим розказати,
Що онуки на землі нема?
А навколо тут смертельна спека,
Діти одцвітають, мов квіти.
Прощавай, лелеченько - лелеко!
В землі інші звідси відлети.
Розкажи про неосяжне горе
І про жінку - матінку оту.
Як дітей пустила в житнє море,
Щоб ростили хвилю золоту.
Райдуга постала понад нею.
Мертвий ліс. Блакитний небокрай.
Захопився піснею цією
І замовк стражденно - жовтий край.
Пісня смерті над землею лине.
Мати серед поля маячить.
Спів могили слово не зупине,
Та помилка пращурів - навчить.
Вибух стався. Отже, мирний атом,
Попри заперечення, прогрес
Став для нас бездушно - чорним катом.
Плахою - Чорнобильська АС,
Мати, мати! Де твоя дитина?
Сестро, сестро! Де твій любий брат?
Підростає бідна сиротина
В зоні смерті, біля райських врат.
Що ж ти, вчений, заховавши очі,
Перед ним розгублено мовчиш?
Бачиш ти загиблих серед ночі?
Йдуть вони і ти їх не злічиш!
Так, наука - благородна справа.
Розвивати маємо її.
Та ніхто не дав такого права,
Щоб когось лишити без сім'ї!
ДТП (*-редаг. журналу)
Перехрестя. Рух бурхливий
Навколо зима.
В «Мерседес» в’їзжає «Шкода»*:
Бампера нема,
Вм'яті крила і багажник
«З'їхав» до колес!
Залишає бритий хлопець
Битий «Мерседес».
І, діставши монтировку,
(Наче на роботу)
Починає нею бити
«Шкоду»* по капоту.
Шум - скажений і від лайки
І від того дзвону!
Тут із «Шкоди»* вилізає
Генерал Нацполу*
Миттю хлопець забуває
Слова нехороші.
Каже: «Я оце постукав,
Щоб віддати гроші!»
КОХАННЯ
«А що таке кохання?»
Спитали якось діти.
Тут відповідь дорослих -
Нема де правди діти.
Кохання - це мистецтво!
Художник: «Як це так?
Адже, займатись може
Будь-хто, будь-де, будь-як!»
Кохання - то хвороба!
А лікар зарегоче:
«Якби було насправді,
Хто лікуватись хоче?»
Назвемо це «процесом».
Не згоден адвокат:
«Не має потерпілих,
А лише щастя факт!»
Кохання є наука!
Професор каже: «Ні!
Студент в коханні може,
Що снилося мені!»
ТРИ КОЛЕГИ
Зібралися три колеги
Раз на вечорниці.
Розв'язали язики
Щодо таємниці.
Перший каже: «Є у мене
Коханка одна!
Як дружина це дізнає,
Вб'є мене вона!»
Другий (тихо): «Я зізнаюсь -
Трошки не такий.
Всі свої, то знайте, друзі -
Гей чи «голубий».
«А у тебе таємниці?» -
Стали наступати.
«Є одна: не вмію зовсім
Язика тримати!»
МАТИ СИНА ПРОВОДЖАЛА
Біля хати біленької
Та на ганочку
Мати сина проводжала
На світаночку.
І прохала і молила:
«Повертайся, сину!
Не повернешся, то з горя
Піду в домовину».
Відповів на це хлопчина:
«Не хвилюйтесь, мати.
То для горя не причина.
Треба повставати!
Хай із вами будуть, мамо,
Віра та надія.
Може, приймуть і до Січі!
Ото буде мрія!
Взяти в руки добру зброю
І туди, де бій!»
Хита мати головою:
«Себе пожалій!
Хто мене тут поховає,
Поставить хреста?
Серця твого тут не має,
Думок тут нема...
Прощавай, мій любий сину!
Себе бережи.
Як уступиш ти до Січі -
Вірно послужи!
Бий ворожу люту зграву
І вогнем пали.
Щастя свого знайди славу,
В серці пронеси.
Прощавай, відважний сину!
Йди в велику рать.
Я ж тут стану біля тину -
Буду виглядать...
ПРОМІНЧИК
Останній промінь сонця
Униз, на землю впав.
До кожного віконця
Він тихо заглядав.
Побачив наш промінчик
Товстого малюка,
Який брудний та сумний
Стояв біля кутка.
За те, що ця тарілка
Упала з висоти.
Хлопчина був не винен,
Але зазнав біди.
Промінчик - стриб на стінку
І там, як вже зумів,
Малесеньку дитинку
І пестив він і грів.
Всміхнувся тут хлопчина,
А наш пустунчик - в бік:
До сонечка, до батька
На небо швидко втік!
В. Деркач (2022): "На фасаді науково-технічної бібліотеки (прим. - Київ) видно лише одну прикрасу: жінку вчену з штучним супутником Землі в руках. Чи лише у нас зображення вченої без одягу було символізмом невеликих статків, не знаю. Але, чомусь нове покоління про підкорення космосу не мріє..."
НА ЩО ДИВИТИСЬ МОЖНА ДНЯМИ?
На що дивитись можна днями,
Коли у сумніві душа?
Завжди це буде поруч з нами:
То зорі, небо і вода.
Вода у річці, синім морі...
Погляньте ввечері: краса
На небі темнім. Зорі, зорі
Неначе срібло і роса
На травах, як перлина грає.
Хіба опишеш гарно те?
Про щастя пташечка співає.
А вже на небі золоте
Піднялось сонце. Он далекі
Застигли хмари у горі.
І мариться, що два лелеки
Летять чарівні та легкі.
Вже проти сонця виростає
Страшний палац. Там чарівник
Мабуть красуню заховає...
Засяяв промінь. Злодій зник.
Що вам про море розказати?
Вода чарує, вабить нас.
Природу треба відчувати!
Ріка чи море кожен час
Міняє колір, швидкість хвилі:
Страшні, бурхливі чи м'які,
Чи то надійні, чи зрадливі,
Чи сині, чорні, золоті.
На що дивитись можна днями,
Коли у сумніві душа?
Завжди це буде поруч з нами:
То зорі, небо і вода.
В ЦЕРКВІ
Зібрались люди в божий храм.
Юрба зміняється юрбою.
І добрий син і млявий хам
Взяли буденнеє з собою.
Один - поважний чоловік,
Немов і молиться Ісусу,
Та бач, до молодості звик,
Піддаючись краси іскусу.
Горпина, Ганна там стоять
Побіля свіч іконостасу.
Тож очі полум'ям горять
І піт на вусах, мов од сказу.
Стоїть біднота. Бачить він
Не дяка з пишною ходою,
Не чує божий передзвін,
Ні служку з хресною водою.
А бачить він, як добрий пан
В руці тримає капелюхи,
Який на ньому є жупан,
Яка постава, голос, рухи.
Стоїть дівчина. їй тепло.
Ховає личенько од сміху,
Бо поруч шепотить Петро,
А він - святій наробить гріху.
Тож глянув Бог на церкву ту.
А бісенятко руку лиже:
«Оглянь, оглянь її - пусту!»
«Замовкни, біс, створіння хиже!»
«Чому зібралися вони?
Мабуть, до тебе? - Так, до Бога.
Чи подивитись жупани?
Та що нап’ялила небога?
Можливо, божії думки
Десь загубили по дорозі?»
Схрестив на грудях дві руки
Бог Саваоф. Мовчить і досі.
У ГУРТОЖИТКУ
У гуртожитку студенти.
Полічивши гроші,
Одне одного питають
Про думки хороші:
Як без жодної копійки
Далі будем жити?
Один каже: «Треба, друзі,
Свиню заводити!»
«Як свиню?»
«Свиня - це м'ясо
І смачнюче сало.
Що з'їмо, а що - на ринок:
Коштує немало!»
«Ну ви зовсім подуріли!
Це ж така робота,
А до того бруд та сморід
Та страшна гидота.
Уявіть-но, як це буде? -
Навкруги воня!»
«Ну та й що? Адже ми звикли -
Звикне і свиня!»
Віршовані твори про життя, кохання, українське село, рідну країну
ЕДЕМ
А там, на небі є Едем.
Можливо, вигадка на втіху.
Як джерело усіх поем,
Як те, що ставить вічну віху,
Як антипод усього зла.
Я знаю - так воно буває:
Де справедливість віднайшла -
Там сад миттєво розквітає.
Тож є Едеми наших душ.
І серце крижане розтане.
Куди не йдеш, куди не руш -
Все освященно-кращим стане!
Де відступає вічне зло,
Розквітне крихітний Едем,
В якому панівне добро,
Як джерело усіх поем.
ПРИЙШЛО КОХАННЯ
Прийшло кохання. Відгукнутись
І серцем линуть в небокрай.
Щоб без думок - про все забутись
І лише рай, і лише рай!
Не вірю в серце без турботи,
В безбарвну душу у людей.
Весна співає древні ноти,
Дарує щастя замість фей.
Роки зупинки не благають.
Коханню з ними не піти.
То тільки квіти одцвітають.
Моя любов, зі мною ти!
СЕЛО УКРАЇНСЬКЕ
Село українське. Чому
Мене ти радісно дивуєш
Своїм життям? Мабуть тому,
Що ти з веселістю малюєш
Перед приїжджими людьми
Садки і хати, і тини,
І золотії хвилі нив
І співи жвавих парубків.
Мабуть тому тебе люблю,
Мабуть тому тобі бажаю
І щирість зберегти свою
І щедрість нового врожаю!
ОВРУЧ
Я родом звідти, де земля
В собі народжує каміння.
Там сяють блискавки здаля -
З небес до ніг летить проміння.
Там дивні пахощі трави,
Найкращі квіти зовсім поруч.
Собору древнього глави
Хрестом оберігають Овруч.
СЛАВЕТНІ ДАВНІ ПИСЬМЕНА
Славетні давні письмена -
Магічна сила оберегу.
Лишають давні імена.
Одне належить і Олегу.
Він саме тут, зробивши крок
На зустріч смерті передчасно,
Згадав востаннє, що пророк
Колись промовив правду красно.
Як швидко діяла отрута...
З чола спадав кривавий піт.
Там, де впадав, червона рута
Червоний розпустила цвіт.
Деркач (2022). Дубно. Замок Князей Острозских
ЗІРВУ Я КВІТКУ ОКСАМИТУ
Зірву я квітку оксамиту.
І знову первісна гроза.
Я відчуваю землю вмиту.
Мені вклоняється лоза.
Легкий, непевний промінь сонця
Осяяв поле, місто, хрест.
Собор, як символ оборонця,
Як божої десниці перст.
САМОГОНЩИКИ
"Здрастуй, кум!"
«Здорово, кум!»
«То заходь до хати!
Я ж на хвильку-у город:
Свиней проганяти!
Ти лишайся і сиди.
Я прошу, як брата,
Щоб не сталося біди
Біля апарата.»
Бачить кум - стоїть ослон
Й чудернацька штука.
А із неї самогон
У каструлю стука.
Кум пішов ганять свиней.
Другий - залишився.
Нудно - сумно в хаті цей,
Настрій десь подівся.
І пішов він у садочок
Ласувати груші.
Повертається, а в хаті поліцейські туші:
«Здравствуй - здравствуй!
Ты не ждал? Это удивление!
Значит так, садись - пиши
Быстро объяснение!»
Почесав кум потилицю,
Написав, що дума:
«Я сьогодні по обіді
Завітав до кума.
Його в хаті не було.
Я дивлюсь - ти бач!
Сидять двоє з поліції
І женуть первач!»
БРАКОНЬЄР
Браконьєра - риболова
Назову Петром.
Полював із динамітом
Він за осетром.
Витяг гарнії рибини-
I зрадів, аж скаче!
І-за дерева калини:
«Постривай, юначе!»
Озирнувся - рибінспектор -
Солідний та повний:
«Я складаю протокола!»
«Зачекай, шановний!
Справа в тому, що ці риби,
Наче мої діти!
Годував я їх і пестив.
Прихожу свистіти
Три рази. Вони, як чують,
Припливають грати.
Як побачать, то танцюють.
Я їм - рідна мати.
Потім швидко упливають.
Я ж їх не неволив.
Доведу, продемонструю.»
«Хлопче, збожеволів!
Щоб не був такий розумний
Виводити моду - Доведи!»
Юнак за рибу
І жбурнув у воду!
Рибінспектор зарегоче:
«Ну, свисти, козаче!
Ти ж казав - на свист озвуться,
Припливуть неначе!»
Рибінспектор так регоче,
Що його аж трусить.
А Петро йому спокійно:
«Хто приплисти мусить?»
ТЕРАКТ
Два кума, як два сусіда
Почали пахати.
Пашуть з ранку до обіда -
Годі спочивати.
А край поля стоїть клуня
(Колись збудували.
І для доброго врожаю
Там навіз скидали)
Понад полем - «кукурузник»
Низенько літає.
Кинув кум собі пахати
І спостерігає.
Раптом, бідний «кукурузник»
Вмить без рівноваги!
Чи двигун застопорило,
Чи забракло тяги.
Він врізається у клуню.
Вибух! Зворотило
І будівлю і машину.
Очі заліпило
Нашим кумам і не тістом,
А таки ж навозом.
Двигуна порозкидало
Аж за верболозом.
Чоловік прочистив очі,
Прочищає рота
І у другого питає:
«Це ж чия робота?
Вибух, полум'я, пожежа!
Смертю загуло!
Куме, куме! Як гадаєш,
Що це тут було?»
Він потилицю почуха
І говорить: «Факт!
Знаєш, кум, яка країна -
То такий й теракт!»
ВІТЕР
Віє вітер серед поля,
Нахиляє трави.
Вітер - вітер! Тобі воля,
Свідку древній слави!
Холодив залізні скроні,
Підіймав завісу,
Щоб летіли вражі коні
З вершниками к бісу.
Розганяв гарячу спеку,
Щоб козак в дозорі
Бачив степ і даль далеку
Чисті та прозорі.
Для закоханих навіки -
Зорепади з неба.
Колихав дбайливо ріки
І лани. Як треба,
То наповнював вітрила
Чайок запорізьких,
Щоб у кров велика сила
Від просторів близьких
Перелилася миттєво
Задля перемоги!
Та до дому він суттєво
Скоротив дороги.
Віє вітер та по полю
Нахиляє трави.
Красно дякую за волю
Та пам'ятку слави!
КУМ І СМЕРТЬ
«Якби ж то міг я обирати
Чи жити чи вже померати,
То за подовжене життя
Будь що віддати ладен я!»
А ось і Смерть летить в віконце:
«Виходь! В останнє бачиш сонце!
Почув молитву Бог - єдин.
У тебе підростає син.
Віддай його і будеш жити
На цьому світі не тужити.
Як - ні - збирайся у труну.»
«Не дам!» «То дочку дай одну.»
«Я не віддам свою кровину.»
«Тоді, рушай у домовину.»
«Не хочу» «Жінку забираю
І не до пекла, а до раю.
Вона вже сива і стара:
До світу кращого пора.»
«Ні, Смерть! Я померати мушу.
Нікого замість не примушу.»
Почав збиратись. Смерть регоче:
«Тож чоловік не зна, що хоче!
Ти обіцяв мені віддати
Будь що, як станеш померати!
Будь обережний з молитвами
Та випадковими словами.
З бажанням треба рахуватись -
Йому властивеє збуватись.»
ШЛЯХ ДО РАЮ
Де шлях до раю?
Мабуть, за хмари,
В чудовім краю,
Де діють чари?
А, може, прямо
По цій дорозі,
Де місяць - пляма
Блищить на розі?
Шукають люди
До раю шлях
Шукають всюди,
А він - в серцях.
До себе в душу
Знайдіть дорогу.
Сказати мушу
Про допомогу:
Велика сила
Письма святого
Дарує крила
І шлях до Бога.
НАЩАДКАМ
Місць в темряві кружляє
Серед ніжно-сірих хмар.
Він про землю щиро дбає -
Насила таємних чар.
Шлях спокійний серед ночі.
Лише десь у тих кущах,
Не потрапивши на очі,
Цвірінчить веселий птах.
Та в житах посеред поля
Кінь озброєний блука.
Хоч йому і вийшла воля,
Він господаря шука:
«Де ти, воїн, мій хазяїн?
Нащо ж кинув просто так?
Я блукаю, наче Каїн...»
Та мовчить давно козак.
Рано-вранці загукали:
«Повставаємо, брати!»
І ворожої навали
Лихоїмці та кати
Налетіли, наче звіри -
Не вдалося вже тікать.
Тим, хто стане проти віри
Смерті Ірода спіткать.
Воїн сильний серед битви
Покотився в полинах.
Без хреста і без молитви
Спочива у вічних снах.
Нам залишив мужню душу
Для нащадків, для братів.
Кожен клявся: «З честю мушу
Подолати всіх катів!»
