Резервуари дизельного палива, які є частиною технологічного обладнання печей і ліній з виробництва порожнистого скла та з технічної точки зору не можуть використовуватись як відокремлені резервуари дизельного палива, не є акцизним складом, а тому їх реєстрація в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового не вимагається.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.
Відповідно до обставин справи господарська діяльність позивача полягала у виробництві та переробці склотари для напоїв і харчових продуктів.
Для здійснення діяльності з виробництва та переробки склотари для напоїв і харчових продуктів позивач використовував технологічне обладнання печей та ліній з виробництва порожнистого скла, які були обладнані системою подачі резервного палива для скловарних печей. Ці системи подачі резервного палива були оснащені ємностями для дизельного палива, які були невід'ємною частиною технологічної системи забезпечення печей резервним паливом.
Контролюючий орган провів фактичну податкову перевірку діяльності підприємства та виявив порушення вимог ПК України, а саме відсутність реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового; здійснення операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку.
Не погодившись із висновками контролюючого органу, підприємство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач вказав, що використовував пальне лише для власних потреб, а контролюючий орган не надав доказів здійснення операцій з реалізації пального іншим особам. Крім того, підстав для реєстрації акцизного складу не було, оскільки резервуари для зберігання пального не були окремими ємностями, а становили невід’ємну частину технологічного обладнання.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив.
Розглядаючи спір, КАС ВС зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.
Суди встановили, що в позивача немає відокремлених ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, а зазначені ємності є невід’ємною частиною технологічного обладнання печей і ліній з виробництва порожнистого скла, які не можуть використовуватися як відокремлені резервуари дизельного палива.
Отже, відповідач під час перевірки не врахував обставини щодо технічних особливостей функціонування резервуарів дизельного палива, які є частиною технологічного обладнання печей і ліній з виробництва порожнистого скла та з технічної точки зору не можуть використовуватися як відокремлені резервуари дизельного палива, а тому не є акцизним складом у силу зазначених приписів ПК України. Відповідно, застосування до позивача штрафних санкцій є безпідставним.
Крім того, у підпункті 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України, зокрема при використанні пального суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу / акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб’єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Враховуючи відсутність доказів, які б свідчили про те, що позивач використовував отримане пальне не виключно для потреб власного споживання і здійснював операції з реалізації та зберігання пального, КАС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що операції позивача не вважаються реалізацією пального, а отже притягнення позивача до відповідальності є безпідставним.
Постанова Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 460/52841/22 (провадження № К/990/43388/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120465737.
