Право ліквідатора / кредитора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об’єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства.
Встановлення недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство є тією обставиною, з якою закон пов’язує початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
У справі, що розглядалася, ліквідатор боржника в межах справи про банкрутство звернувся з позовом до керівника боржника та його засновника про покладення на них субсидіарної відповідальності відповідно до ст. 61 КУзПБ і стягнення суми загальної заборгованості боржника перед його кредиторами.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що не настав момент, з яким за законом у ліквідатора виникає право ініціювати питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство через незавершену в цій справі процедуру формування ліквідаційної маси боржника.
КГС ВС частково задовольнив касаційну скаргу засновника боржника, змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, сформулювавши такі правові висновки.
Однією з обов’язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, яка встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
Розмір вартості ліквідаційної маси має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то в ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
Тож розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб’єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів і здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
Сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилася непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об’єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, і розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Наведений підхід зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство – до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, із встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб’єктів і суб’єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, із встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог, заява ліквідатора / кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.
У питанні щодо обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство КГС ВС відступив від правової позиції, раніше викладеної в його постановах від 17 березня 2020 року у справі № 10/5026/995/2012, від 2 вересня 2020 року у справі № 923/1494/15, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/1067/17, від 10 червня 2021 року у справі № 5023/2837/11, відповідно до якої ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить, що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи – боржника та визначає початок перебігу позовної давності за вимогами про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Постанова КГС ВС від 19 червня 2024 року у справі № 906/1155/20 (906/1113/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120341855.
