Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник, з іншою стороною – покупцем (родичем представника продавця) саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам продавця.
При цьому неотримання продавцем грошових коштів за договором купівлі-продажу, укладеним продавцем, від імені якого діяв представник, також не свідчить про недійсність договору, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.
У справі, яка переглядалася, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що повірена на підставі довіреності від її імені здійснила відчуження земельної ділянки на користь своєї матері. Звертала увагу на те, що вона грошових коштів не отримувала, крім того, мала намір відчужити, у тому числі, будівлі незвершеного будівництва, що розташовані на спірній земельній ділянці. Позивачка вважала, що при укладенні цього правочину існувала зловмисна домовленість, спрямована на те, щоб позбавити її та дітей права на земельну ділянку і незавершене будівництвом домоволодіння.
Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачка, діючи на підставі довіреності від імені позивачки, відчужила своїй матері за договором купівлі-продажу спірну земельну ділянку, за ціною, яка не відповідає її ринковій вартості станом на момент вчинення оспорюваного правочину, у той період, коли подружні стосунки позивачки з цивільним чоловіком, який є сином покупця та рідним братом довірителя, погіршилися.
ОП КЦС ВС з такими висновками судів не погодилася й зазначила, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Обов’язковими ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до ст. 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Скасовуючи оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, ОП КЦС ВС виснувала про недоведеність позивачкою існування при укладенні спірного правочину зловмисної домовленості між її представником та покупцем, а неотримання продавцем грошових коштів за спірним договором купівлі-продажу не свідчить про недійсність такого правочину, оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.
До того ж наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, що виникли на підставі укладеного договору.
Посилання на постанову Верховного Суду 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 (провадження № 61-17178сво23) буде невідкладно додане після її оприлюднення в ЄДРСР.
