Громадська організація «Власники малих архітектурних форм (кіосків) в метрополітені» оскаржила в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які залишили без розгляду її позов у зв’язку із пропуском строку звернення до суду.

У позові до Міністерства юстиції України, Міністерства інфраструктури України ГО просила визнати протиправними Правила пожежної безпеки в метрополітенах, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 20 червня 2012 року № 335, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 9 липня 2012 року за № 1128/21440, у частині абз. 14 п. 2.19 та зобов’язати вчинити певні дії.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач повинен був дізнатися про порушення спірним нормативно-правовим актом прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб, оскільки Правила були опубліковані у липні 2012 року, а ГО подала позовну заяву після того, як минуло три роки. У ч. 2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) для звернення до адміністративного суду встановлювався шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд, таким чином задовольнивши касаційну скаргу позивача частково з огляду на таке.

Суд, враховуючи сутність і ознаки нормативно-правового акта, вказав, що дія нормативно-правового акта є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням.

Факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, необхідно брати до уваги його багаторазове застосування та триваючу дію (тривала чинність); дійсність факту перебування суб’єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дату факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносини, які регулюються нормативно-правовим актом, і коли з них вибула.

За умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими ч. 2 ст. 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.

Постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 826/27282/15 (адміністративне провадження № К/9901/12430/18) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88187372

За повідомленням прес-служби суду