Оскільки саме він є належним відповідачем у спорі, а не посадова особа, на яку представник відповідача намагався перекласти відповідальність за спричинені аварією пошкодження транспортного засобу через незадовільний стан дорожнього покриття.
Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану представником відповідача на рішення місцевого суду, яким задоволено позов про стягнення з його довірителя на користь позивача матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Апелянт просив скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове — про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Суду відомо, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої суд першої інстанції визнав відповідача у справі, механічних ушкоджень зазнали обидва транспортні засоби. Оскільки страховик відповідача відшкодував лише частину витрат на ремонт автомобіля, якого пошкодив його страхувальник, власник звернувся з позовом до відповідача про стягнення матеріальної шкоди.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВС України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина визначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
П. 4 зазначеної Постанови передбачено, що володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Місцевий суд задоволив позов про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди, поклавши в основу Висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи пошкодженого автомобіля.
Однак, на думку суду апеляційної інстанції, таке посилання не відповідає встановленим обставинам справи, адже вказаний підхід до встановлення розміру збитку застосовується виключно за умови визначення зношеності автомобіля. Обов’язковими критеріями для того, щоб не застосовувати врахування зношеності є такі умови: під час ремонту були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів.
У матеріалах справи відсутні як докази використання нових вузлів, деталей, комплектуючих частин іншої модифікації, так і докази самого проведення ремонту автомобіля позивача, що могло б слугувати підставою для застосування вказаного підходу визначення вартості збитку.
З огляду на наведене, розрахунок суми матеріальної шкоди, завданої ДТП, проведений на підставі Висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи, є помилковим, таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Матеріали справи містять Висновок експерта додаткової судової транспортно-товарознавчої експертизи, у якій вказується значно менша вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача з використанням оригінальних запчастин, з урахуванням їх зносу.
Вказаною додатковою експертизою досліджені додаткові питання та додаткові вихідні дані, а тому цей Висновок повністю відповідає вимогам законодавства, яке регулює порядок проведення судових експертиз та урахувався апеляційним судом при визначенні суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В апеляційній скарзі, крім того, містяться покликання на те, що причиною ДТП стало неналежне утримання об’єкта благоустрою — дороги, вкритої ожеледицею, а тому сума матеріального збитку, завданого позивачеві в результаті ДТП, підлягає стягненню з юридичної особи, відповідальної за належне утримання автошляху.
Такі покликання апеляційний суд відхилив, оскільки згідно з постановою місцевого суду, яку Рівненський апеляційний суд залишив без змін, відповідальна посадова особа не порушувала покладених на неї обов’язків, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 140 КУпАП, відносно неї закрите за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення.
З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, обґрунтовано пред’явлені саме до відповідача, який є належним відповідачем у цьому спорі.
Скасовуючи оскаржуване представником відповідача рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги, Рівненський апеляційний суд стягнув із винуватця аварії на користь позивача втричі меншу завдану матеріальну шкоду, врахувавши Висновок додаткової судової транспортно-товарознавчої експертизи, яка підтвердила, що відремонтувати пошкоджений автомобіль можливо за допомогою вживаних деталей, а не нових.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у справі № 564/1356/24 (провадження 22-ц/4815/258/25).
