Рівненський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу страхової компанії про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог позивача та залишив оскаржене рішення без змін.
Суду відомо, що у ніч проти 28 листопада 2023 року в м.Здолбунові водійка на «Audi A6», перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на швидкості в’їхала в паркан місцевого жителя, пошкодивши його автомобіль марки «Renault Megane», що стояв на подвір’ї.
Згодом і експерт страховика, і судовий експерт прийшли до спільного висновку, що вартість ремонту транспортного засобу з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу удвічі більша від його ринкової вартості до ДТП, й оцінили авто у пошкодженому стані за ціною металобрухту.
Постановою місцевого суду водійку визнано винною та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 та ч. 4 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На момент вчинення аварії цивільно-правова відповідальність винуватиці ДТП була застрахована в страховій компанії — відповідачеві у справі.
Оскільки страховик сплатив потерпілому лиш частину страхових відшкодувань, передбачених страховим полісом, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до винуватиці аварії та страховика про стягнення відшкодування за шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою.
Страховик, не погодившись із рішенням місцевого суду, який задовольнив позовні вимоги й стягнув із нього на користь позивача борг по страховому відшкодуванню, а також пеню, 3 % річних та інфляційні виплати, оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду. Просив скасувати його в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення про відмову у їх задоволенні.
Колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, зважаючи на такі обставини.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач дотримався встановленого Законом України № 1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент ДТП, далі у тексті — Закон № 1961-ІV) порядку дій для отримання страхового відшкодування: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди повідомив страховика про її настання, надав транспортний засіб для огляду представником страхової компанії, за результатом якого було складено акт огляду транспортного засобу, подав страховику заяву про виплату страхового відшкодування.
У свою чергу відповідач у справі порушив встановлений Законом України № 1961-ІV порядок, а саме провів виплатустрахового відшкодування без узгодження з особою, яка має право на страхове відшкодування його розміру, згідно з вимогами п. 36.2 цього Закону.
Жодних доказів на досягнення між страховиком і потерпілим згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування відповідач не надав, а суд не встановив.
Крім того, суду відомо, що позивач звернувся до судового експерта із заявою про проведення судової автотоварознавчої експертизи пошкодженого автомобіля. Згідно із висновком спеціаліста, вартість ремонту автомобіля з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу є вищою від вартості авто до ДТП.
Спеціаліст-оцінювач страховика у своєму звіті про оцінку не навів детального розрахунку вартості робіт демонтажу. Розрахунки вартості діагностування, дефектування, витрат, пов’язаних з їх продажем у регіоні (складські, транспортні, торговельні витрати та інше), суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів та прибутку, що очікуються від реалізації складників на вторинному ринку, у звіті також не визначені.
Згідно з п. 7.23 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2003 р. за № 1074/8395 (далі у тексті — Методика), якщо ринкова вартість технічно справних складників менша за суму вартості робіт з їх демонтування та витрат, пов’язаних з їх продажем у регіоні, то вартість оцінюваного КТЗ дорівнює вартості металобрухту складників, що залишилися, з урахуванням витрат на утилізацію.
У висновку судового експерта зазначено, що згідно з п. 7.17 Методики, якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним.
Вартість технічно справних складників не розраховувалася, оскільки відсутні дані результатів діагностування технічно справних складників, придатних до подальшого використання на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу. Тому при визначенні утилізаційної вартості оцінена вартість металобрухту.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що ремонт належного позивачеві транспортного засобу «Renault Megane» є економічно необґрунтованим, тому до відшкодування, згідно зі ст. 30 Закону України № 1961-ІV, повинна підлягати різниця між вартістю автомобіля до та після ДТП.
Враховуючи розмір частково виплаченого позивачеві страхового відшкодування та ліміт відповідальності страховика згідно зі страховим полісом, місцевий суд правомірно стягнув зі страхової компанії різницю між лімітом відповідальності страховика та виплаченим страховим відшкодуванням, пеню за прострочення виплати страхового відшкодування та 3 % річних від суми боргу.
Відхилив апеляційний суд доводи апеляційної скарги про неналежність висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи автомобіля позивача, оскільки експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 Кримінального кодексу України).
Висновок судового експерта, який проводив дослідження і допитувався в суді першої інстанції для роз’яснення запитуваних судом моментів проведеної автотоварознавчої експертизи, відповідач не спростував за допомогою належних та допустимих доказів і не заявив клопотання щодо призначення судом експертного товарознавчого дослідження.
Зауважуємо, що відповідно до ч. 1 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 562/3203/24 (провадження № 22-ц/4815/499/26).
