17 квітня 2026 року в м. Тернополі відбулася науково-практична конференція «Корпоративне управління в умовах євроінтеграції», організована спільно Верховним Судом, Господарським судом Тернопільської області, Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, Національною школою суддів України та Асоціацією суддів господарських судів України за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice», Програми підтримки ОБСЄ для України та ГО «Міжрегіональний експертний центр "Про Джастіс"».
З вітальними словами до учасників конференції звернулися голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач, секретар судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС Олександр Баранець, народний депутат України Іван Калаур, суддя Південно-західного апеляційного господарського суду Галина Діброва, викладач-координатор Національної школи суддів України, суддя у відставці Володимир Поліщук, заступниця керівниці проєкту ЄС «Право-Justice», головна експертка з питань судової реформи Ольга Срібняк, керівниця проєкту «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя, фаза II» Програми підтримки ОБСЄ для України Анна Тараненко, голова Господарського суду Тернопільської області Володимир Гевко.
Робота конференції продовжилася у форматі тематичних секцій, у межах яких учасники обговорили ключові виклики корпоративного управління та судового захисту корпоративних прав в умовах євроінтеграції.
Модератор першої секції конференції «Євроінтеграційні вимоги до корпоративного управління» завідувачка лабораторії корпоративного права імені академіка Володимира Луця Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Ліліана Сіщук зазначила, що євроінтеграційні процеси вже понад 10 років впроваджуються в українське законодавство та практику компаній, які працюють як на ринку України, так і в європейському просторі. Звернула увагу, що Україна перебуває на перехідному етапі до членства в ЄС, тому важливо осмислити, що вже зроблено, а що ще потребує адаптації – не лише в законодавстві, а й у практиці. При цьому спікерка підкреслила особливу роль судових органів як орієнтира там, де в законодавстві та практиці ще є прогалини.
Головний міжнародний експерт проєкту ЄС «Право-Justice» з питань неплатоспроможності та реструктуризації, спеціаліст з банківського права та права ринку капіталу Арне Енгельс (Німеччина) виступив на тему «Регулювання корпоративного управління в країнах ЄС: загальні підходи та особливості».
Він зауважив, що єдиної європейської концепції корпоративного управління не існує, натомість є кілька підходів, як на рівні ЄС, так і на рівні національних систем. Загальний підхід полягає в тому, щоб забезпечити належний баланс між капіталом, працею та державою.
Спікер зазначив, що зараз відбувається перехід від м'якого до жорсткого регулювання: директиви добровільного виконання замінюються обов'язковими актами, хоча у 2025 році запровадження нового регламенту було відкладено до 2027–2028 років, щоб компанії мали час на адаптацію.
Щодо структур управління, то в Європі застосовується дві моделі: моностична та дуалістична, з тенденцією до уніфікації практик.
У питаннях неплатоспроможності діють жорсткі часові рамки: три – шість тижнів з моменту втрати ліквідності для початку відповідної процедури, з можливою відповідальністю керівників аж до кримінальної. Водночас пріоритетом залишається збереження життєздатності підприємства, зокрема через директиву про превентивну реструктуризацію.
Доповідач наголосив, що для України незабаром стануть актуальними європейські вимоги щодо регулювання штучного інтелекту, захисту персональних даних (GDPR) та інших комплаєнс-стандартів.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич виступив на тему «Роль керівних принципів організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) в реформуванні корпоративного управління державними підприємствами».
Він наголосив, що держава має усвідомлювати себе повноцінним власником державного підприємства та управляти ним так, щоб воно було конкурентоспроможним. При цьому дуже важливо чітко розмежувати ролі держави як власника підприємства і як регулятора, адже одним із визначальних є принцип рівності всіх учасників господарських відносин.
Доповідач зазначив, що керівні принципи ОЕСР були враховані при розробці Закону України від 22 лютого 2024 року № 3587-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління», а тепер відбувається процес імплементації цих нормативних положень.
1 квітня 2026 року, сказав він, ОЕСР представила оновлений огляд стану корпоративного управління в Україні. У ньому відзначено значний прогрес країни в цьому питанні. Водночас надано деякі рекомендації щодо: чіткішого розподілення політичних, регуляторних та власницьких функцій з боку Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, врегулювання проблематики мораторіїв, запроваджених щодо державних підприємств, вдосконалення політики розподілу дивідендів та розкриття фінансової інформації та ін.
Також Віталій Уркевич наголосив на питаннях корпоративного управління комунальними підприємствами. Спікер зазначив, що 1 квітня 2026 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону про особливості управління юридичними особами окремих організаційно-правових форм, учасниками (засновниками) яких є територіальні громади, районні, обласні ради (реєстр. № 15121). Законопроєкт пропонує поширити на комунальні підприємства підходи щодо корпоративного управління, аналогічні до тих, що впроваджуються для державних підприємств, зокрема запровадження наглядових рад і розробку політики управління комунальною власністю.
На завершення суддя ВП ВС підкреслив, що рекомендації ОЕСР щодо корпоративного управління державними підприємствами є нормами «м’якого права», але Україна не може їх ігнорувати, у тому числі й суди під час розгляду відповідних справ мають активніше їх застосовувати.
Доцент кафедри економічного права та економічного судочинства ННІП КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Гарагонич виступив із доповіддю «Гармонізація української моделі корпоративного управління з правом ЄС: виклики для господарських судів».
Він зазначив, що гармонізації української моделі корпоративного управління з правом ЄС – це не просто про оновлення законодавства, а про глибшу трансформацію підходів до правозастосування. Українська модель корпоративного управління довгий час зберігала формалізм, правове регулювання зводилося до формального контролю без глибокої оцінки змісту корпоративних відносин. Євроінтеграція змінює цей підхід, висуваючи на перший план прозорість, підзвітність і реальну ефективність управління.
Гармонізація, за словами доповідача, є комплексним процесом і охоплює кілька напрямів: підвищення корпоративної прозорості (розкриття структури власності, бенефіціарного контролю, стандартів звітності), посилення захисту прав акціонерів (насамперед міноритарних), розвиток доктрини фідуціарної відповідальності директорів та адаптацію до стандартів права ЄС загалом.
Особливу увагу спікер приділив зміні ролі господарських судів. Якщо раніше суд обмежувався формальною перевіркою документів, то тепер він аналізує фактичні відносини, реальний контроль і економічний зміст правовідносин.
На завершення Олександр Гарагонич наголосив, що господарські суди відіграють ключову роль у євроінтеграційному процесі, оскільки саме через їхню практику європейські стандарти набувають реального змісту.
Презентація Олександра Гарагонича: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Ukr_model_korpor_ypravl_garmoniz_ES.pdf.
Провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Богдан Деревянко виступив на тему «Питання реорганізації державних підприємств: дисонанси з міжнародним законодавством».
Він присвятив доповідь аналізу наслідків прийняття Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», який набув чинності 28 серпня 2025 року. Закон скасував ГК України та зобов'язав усі підприємства або ліквідуватися, або реорганізуватися в інші організаційно-правові форми.
Доповідач зазначив, що обґрунтування на користь скасування організаційно-правової форми підприємства з посиланням на вимоги міжнародних організацій є хибним. Він звернув увагу, що термін «підприємство» (enterprise / undertakings) досі активно використовується в документах ОЕСР, директивах ЄС та інших міжнародних актах, зокрема в керівних принципах ОЕСР 2024 року, директивах ЄС 2020 і 2023 років. Отже, міжнародні організації не вимагали від України скасування цієї форми.
Спікер погодився, що організаційно-правова форма підприємства не є ідеальною і поступово зникне в усьому світі, однак наголосив, що Україна обрала не еволюційний, а революційний шлях, що створило дисонанс між українським та міжнародним законодавством.
Презентація Богдана Деревянка: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Reorgan_derzh_pidpr_duson.pdf .
Другу секцію «Судова система у корпоративних спорах: доказування, контроль і захист прав акціонерів» модерував Олександр Баранець.
Суддя ВС у КГС Ірина Кондратова виступила з доповіддю на тему «Оскарження процедур squeeze-out і sell-out: доказування та стандарти судового контролю на шляху до ЄС». Вона зазначила, що процедура squeeze-out та sell-out має не лише теоретичне, а й глибоке практичне значення, адже безпосередньо стосується ефективності судового захисту права власності та якості корпоративного управління в Україні. Як свідчить практика, саме питання доказування є центральним у спорах цієї категорії.
Спікерка окреслила найбільш поширені проблеми процесу доказування в українських судах. По-перше, це доведення справедливості ціни викупу. Формально закон встановлює критерії визначення ціни, проте на практиці спір виникає не щодо формули, а щодо її результату. Суди регулярно стикаються із ситуаціями, коли ціна визначена згідно з процедурою, наявний звіт оцінювача та дотримано формальних вимог, проте виникає обґрунтований сумнів у тому, чи відображає ця ціна реальну економічну вартість активу. Тут виникає принципова дилема: чи має суд обмежитися формальною перевіркою, чи він зобов’язаний оцінювати економічну обґрунтованість. Поки що, як зазначила суддя, це часто призводить до зниження інтенсивності судового контролю.
По-друге, асиметрія доступу до доказів. Це найбільша системна проблема. Міноритарний акціонер фактично позбавлений доступу до ключової інформації: внутрішніх фінансових моделей, даних про пов'язаних осіб, параметрів оцінки та відомостей про підготовку угод. Водночас саме на нього покладається тягар доведення несправедливості ціни. Виникає очевидний дисбаланс, оскільки сторона, яка не має доступу до інформації, повинна довести її недостовірність, що прямо впливає на ефективність судового захисту.
По-третє, формалізація судового контролю. За словами Ірини Кондратової, у значній кількості справ судовий контроль зводиться до перевірки дотримання процедурних питань. Водночас такі аспекти, як справедливість ціни, баланс інтересів і відсутність зловживання правом, аналізуються значно менш інтенсивно. Це створює ситуацію, коли контроль стає переважно формальним, економічна сутність спору залишається повноцінною перевіркою, а право на судовий захист ризикує стати декларативним.
Крім того, суддя акцентувала на необхідності переосмислення національної практики відповідно до європейських стандартів. Вона зазначила, що ключовий виклик сьогодення полягає не в дефіциті правових норм, а в моделі їх застосування. У зв’язку з цим спікерка виокремила такі пріоритетні напрями розвитку судової практики:
- посилення інтенсивності контролю: перехід від формальної перевірки до глибокого змістовного аналізу;
- активна роль суду: більша ініціативність у витребуванні доказів, призначенні експертиз і критичне оцінювання висновків оцінювачів;
- переосмислення підходів до тягаря доказування: врахування фактора інформаційної симетрії;
- впровадження європейського підходу: пріоритет справедливості кінцевого результату.
Про баланс інтересів акціонерів у процедурі squeeze-out крізь призму законодавства ЄС розповіла професорка кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету імені Василя Стуса Олена Беляневич.
Зокрема, вона нагадала, що відповідна процедура є інструментом корпоративного управління, спрямованим на консолідацію контролю. Аналізуючи Директиву 2004/25/ЄС, якою активно керуються господарські суди, спікерка виділила такі ключові аспекти балансу інтересів:
- Захист прав міноритаріїв у разі встановлення контролю над компанією.
- Право мажоритарного власника вимагати продажу акцій за справедливою ціною.
Доповідачка зазначила, що поняття «справедлива ціна» є фундаментальним для обох сторін. Оскільки закон встановлює безумовний обов’язок міноритарія відчужити свої акції (що припиняє його участь у товаристві), він позбавлений можливості впливати на умови угоди. Олена Беляневич сказала, що ВС неодноразово наголошував, що міноритарій є економічно слабшою стороною, волевиявлення якої в цій процедурі фактично виключене. Це покладає на законодавця особливе завдання: нормативно збалансувати інтереси сторін, запобігти зловживанням і гарантувати дотримання принципів добросовісності, розумності та справедливості, що є засадничими для будь-якого господарського товариства.
Виступ професора кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Володимира Цікало був присвячений способам захисту прав та інтересів у корпоративних спорах.
Спікер звернув увагу на критерії класифікації корпоративних прав. Зокрема, за критерієм співвідношення між розміром частки у статутному капіталі та обсягом повноважень учасника (акціонера) корпоративні права доцільно поділити на два види: звичайні (ординарні) права та виняткові (ексклюзивні) права. Він пояснив, що перші належать усім учасникам товариства незалежно від розміру їхньої частки. Реалізація цих прав залежить від активних дій інших суб’єктів – учасників або самого товариства. Натомість ексклюзивні (виняткові) права здійснюються незалежно від волі осіб за волевиявленням самого суб'єкта цього права. Прикладом є процедура squeeze-out, коли власник домінуючого контрольного пакета акцій реалізує право на примусовий викуп через механізм рахунку умовного зберігання. Для переходу права власності достатньо перерахування коштів, що стає підставою для безумовного списання акцій депозитарними установами з рахунків міноритаріїв.
За словами Володимира Цікало, така правова природа зумовлює відповідну специфіку захисту. Якщо реалізація права залежить від дій іншої особи, ефективним способом захисту є зобов’язання вчинити певні дії. Коли ж право реалізується односторонньо (як у випадку з ексклюзивними правами), акцент зміщується на перевірку правомірності самого волевиявлення суб'єкта.
Секретар першої судової палати Південно-західного апеляційного господарського суду Світлана Таран детально розповіла про заходи забезпечення позову в корпоративних спорах.
Доповідачка зазначила, що аналіз правових позицій Верховного Суду дає змогу виділити такі ключові принципи:
- принцип пропорційності (заходи забезпечення мають відповідати характеру та обсягу позовних вимог, прямий зв'язок із предметом позову є обов'язковим);
- баланс інтересів (суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу);
- недопустимість блокування господарської діяльності підприємства (забезпечувальні заходи не повинні паралізувати господарську діяльність підприємства);
- заходи забезпечення не можуть бути тотожними задоволенню позовних вимог.
Спікерка звернула увагу на позицію Великої Палати ВС у справі № 381/4019/18, у якій Суд констатував, що універсального алгоритму застосування заходів забезпечення не існує. Кожна справа – це окрема історія з унікальними фактичними обставинами та обсягом доказів. Саме від них залежить доцільність вжиття конкретних заходів.
В умовах активної євроінтеграції України, зазначила Світлана Таран, важливо впроваджувати стандарти ЄСПЛ. Слід пам’ятати, що навіть тимчасові обмеження можуть розцінюватися як втручання у право на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Яскравим прикладом у цьому контексті є справа «ТОВ "Басарі"» проти України».
Третю секцію заходу, присвячену питанням трансформації державного сектору економіки, правовим засадам корпоративного управління та реформування, модерувала керівниця компонента «Виконання судових рішень і захист прав власності» проєкту ЄС «Право-Justice» Ірина Жаронкіна. У межах цієї дискусійної панелі учасники обговорили актуальні виклики реформування державних і комунальних підприємств, питання антимонопольного регулювання, корпоративного управління, а також правові механізми підвищення ефективності державного сектору економіки.
Однією з ключових тем стало формування нової державної політики власності та реформування системи управління державними активами. У цьому контексті адвокат, член Ради директорів Професійної асоціації корпоративного управління, заступник голови Комітету з корпоративного права і фондового ринку АПУ Володимир Ігонін звернув увагу, що передумовами для розробки відповідного документа стали як міжнародні зобов’язання України, зокрема Угода про асоціацію з ЄС, меморандум із МВФ та принципи ОЕСР щодо корпоративного врядування, так і внутрішні законодавчі зміни, насамперед оновлення Закону України «Про управління об’єктами державної власності».
Він наголосив, що затверджена у 2024 році Політика державної власності стала важливим комплексним документом, який визначає підходи до управління державними підприємствами, а також окреслює критерії збереження тих чи інших активів у державній власності.
Звернув увагу доповідач і на нову систему планування діяльності державних підприємств, яка базується на стратегічних планах розвитку, листах очікувань власника та фінансових і інвестиційних планах. Він зазначив, що такий підхід дозволяє, з одного боку, забезпечити автономність підприємств у досягненні визначених цілей, а з іншого – гарантує державі можливість контролювати ефективність використання своїх активів.
Також ішлося про ключові принципи корпоративного врядування, серед яких операційна незалежність виконавчих органів, недопущення надмірного втручання з боку суб’єктів управління, забезпечення конкурентної нейтральності між державними та приватними компаніями, а також створення ефективної системи внутрішнього контролю, комплаєнсу, управління ризиками та запобігання корупції.
На завершення виступу Володимир Ігонін звернув увагу на новий підхід до формування винагороди керівників і членів наглядових рад державних компаній, який ґрунтується на ринкових показниках та найкращих міжнародних практиках. Він підкреслив, що Україна вже отримала визнання прогресу у сфері корпоративного врядування з боку ОЕСР, однак ключовим завданням залишається перетворення законодавчих змін і політичних рішень на послідовну практику їх застосування.
Презентація Володимира Ігоніна: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Polituka_degh_vlasn.pdf .
Практичний вимір трансформації державних підприємств окреслив директор Департаменту управління державними підприємствами Фонду державного майна України Вадим Ванченко. Він зауважив, що нині в Україні залишається понад 3 тис. державних підприємств, які тривалий час були розпорошені між великою кількістю органів управління. Такий підхід ускладнював формування єдиних стандартів корпоративного врядування, узагальнення інформації про діяльність підприємств і визначення їхньої подальшої долі. У зв’язку із цим значна кількість державних підприємств уже передана до сфери управління Фонду державного майна України.
За словами доповідача, Фонд державного майна застосовує два основні алгоритми трансформації державних підприємств. Перший передбачає перетворення підприємства у процесі приватизації. У такому випадку процедура має свої особливості, насамперед щодо необхідності оцінки активів. Другий алгоритм стосується перетворення поза приватизаційними процедурами, коли оцінка не проводиться, а враховується балансова вартість майна підприємства. Ці два напрями, як зазначив Вадим Ванченко, опрацьовуються різними структурними підрозділами Фонду.
Окремо він звернув увагу на виклики, пов’язані з передачею до Фонду тих підприємств, щодо яких не буде ухвалено окремих рішень іншими органами управління. Це потребує належного планування ресурсів, кадрового забезпечення та прогнозування результатів роботи.
Серед практичних труднощів трансформації державних підприємств спікер назвав питання формування статутного капіталу на основі недооцінених або амортизованих активів, а також проблему майна, що перебуває на тимчасово окупованих територіях. За його словами, це потребує додаткового нормативного врегулювання та вироблення окремих підходів до оцінки й обліку таких активів.
Вадим Ванченко зазначив, що чинні алгоритми трансформації державних підприємств передбачають значний обсяг процедурних дій, які потребують часу, а тому оптимізація процесів є одним із ключових завдань.
Відповідаючи на запитання щодо організаційно-правових форм, у які найчастіше трансформуються державні підприємства, спікер сказав, що в більшості випадків ідеться про товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства створюються переважно у випадках, коли підприємство має стратегічне значення або потребує більш складної моделі корпоративного управління.
Питання корпоратизації державних підприємств як інструменту трансформації правового режиму державного сектору економіки порушила головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Ольга Аврамова. Вона звернула увагу на те, що нині в Україні відбувається перехід від унітарної до корпоративної моделі підприємства. Якщо унітарна модель передбачає наявність одного власника, який володіє активами та здійснює над ними контроль, то корпоративна модель допускає участь кількох власників і нові підходи до управління майном та контролю над ним. Такий перехід відбувається на тлі оновлення законодавства, скасування Господарського кодексу України та формування нової цивілістичної моделі регулювання економічних відносин.
Окремо доповідачка наголосила, що процес корпоратизації тісно пов’язаний із реформуванням підходів до розуміння володіння та контролю над майном. За її словами, сучасне корпоративне управління дедалі більше спирається не лише на класичне розуміння фізичного володіння майном, а й на концепцію контролю над активами, що поєднує інститути речового права та корпоративного управління.
Водночас корпоратизація є не лише інструментом реформування системи управління державними підприємствами, а й засобом підвищення прозорості державного сектору економіки та зниження корупційних ризиків. Саме тому перехід до корпоративної моделі підприємств в умовах воєнного стану відповідає сучасним потребам держави і сприяє посиленню довіри міжнародних партнерів.
Доповідачка також звернула увагу, що з 2025 року державні підприємства фактично переходять до нових організаційно-правових форм, серед яких – акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та некомерційні підприємства.
Говорячи про критерії, за якими можна визначати державну корпорацію, доповідачка назвала, зокрема, наявність контролю з боку держави над пакетом акцій, радою директорів, ключовими структурними підрозділами, ціноутворенням та стратегічним розвитком підприємства. Саме такі критерії, за її словами, дозволяють чітко відмежувати державну корпорацію від інших суб’єктів господарювання державного сектору економіки.
Презентація Ольги Аврамової: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Korporat_derzh_pidpr.pdf .
Тему реформування державного сектору в контексті конкурентного права продовжив завідувач відділу Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Валерій Полюхович. Він зазначив, що законодавчі зміни, пов’язані з корпоратизацією державних і комунальних підприємств, безпосередньо впливають на механізми конкурентного права, оскільки змінюються організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, структура власності та засади управління активами.
Доповідач наголосив, що система антимонопольного регулювання традиційно ґрунтується на трьох ключових елементах: забороні антиконкурентних узгоджених дій, забороні зловживання монопольним становищем та контролі за концентраціями суб’єктів господарювання. Саме в цих напрямах, за його словами, трансформація державного сектору матиме найбільш відчутні наслідки.
Спікер зазначив, що корпоратизація державних підприємств сприятиме посиленню прозорості їх діяльності та розширенню можливостей для застосування конкурентного законодавства. На його думку, це має зменшити ризики централізованого узгодження поведінки між суб’єктами господарювання, зокрема щодо встановлення цін, розподілу ринків чи інших форм антиконкурентної координації.
Окрему увагу Валерій Полюхович приділив питанням контролю за концентраціями. Він зазначив, що активніше залучення державних та комунальних підприємств до процесів злиття, приєднання, придбання корпоративних прав або створення спільних підприємств потребуватиме суворішого дотримання процедур отримання дозволів на концентрацію. Усунення спеціальних майнових режимів і перехід до корпоративного управління полегшать ідентифікацію структури власності та взаємозв’язків між суб’єктами господарювання, що є важливим для оцінки впливу концентрацій на конкуренцію.
Також доповідач наголосив, що державні та комунальні суб’єкти господарювання не повинні отримувати необґрунтованих переваг перед приватними компаніями, а будь-яка передача коштів, активів чи інших форм підтримки має проходити через процедури контролю державної допомоги, які здійснює Антимонопольний комітет України. На його переконання, впровадження європейських підходів до контролю державної допомоги покликане мінімізувати ризики надання окремим суб’єктам господарювання неправомірних конкурентних переваг.
Презентація Валерія Полюховича: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Antumonopol_regyl_peretv_derzh_pidpr.pdf .
Завершилася секція обговоренням очікуваних змін у законодавстві про корпоративне управління в контексті європейської інтеграції України. Член Національної комісії з цінних паперів фондового ринку Максим Лібанов наголосив, що в межах переговорного процесу щодо вступу України до Європейського Союзу проведено ґрунтовний аналіз вимог європейського законодавства у сфері корпоративного управління та діяльності компаній. За результатами цієї роботи в Національній програмі адаптації законодавства України до права ЄС (acquis ЄС) визначено 16 цілей, значна частина яких стосується оновлення законодавства про акціонерні товариства та корпоративне управління.
Окрему увагу він приділив новій Директиві ЄС 2024/2810 щодо багатоголосих структур акцій, ухвалена наприкінці 2024 року, ухваленій наприкінці 2024 року. За словами доповідача, ця Директива передбачає можливість існування в акціонерних товариствах кількох класів простих акцій із різною кількістю голосів. Таким чином, традиційний принцип «одна акція – один голос», який тривалий час був основою українського корпоративного законодавства, може бути суттєво трансформований.
Він пояснив, що така модель покликана забезпечити засновникам і контрольним акціонерам можливість зберігати вплив на стратегічні рішення компанії навіть після залучення зовнішніх інвесторів або виходу на відкритий ринок капіталу.
Спікер звернув увагу, що впровадження кількох класів простих акцій матиме значний вплив на баланс інтересів у межах акціонерних товариств. Нові механізми дозволять засновникам компаній отримувати більший обсяг голосів порівняно з іншими акціонерами, що може змінити підходи до ухвалення рішень.
Водночас Директива передбачає низку запобіжників для захисту прав усіх акціонерів, зокрема тимчасовий характер багатоголосих структур, можливість встановлення максимального співвідношення між кількістю голосів у різних класах акцій, а також спеціальні вимоги до ухвалення рішень про запровадження нових класів акцій.
Четверта (завершальна) секція конференції «Окремі питання управління та корпоративного контролю» відбулася під модерацією проректорки з науково-педагогічної та навчальної роботи Приватного вищого навчального закладу «Інститут екології економіки і права» Тетяни Попович.
Розпочала панельну дискусію професорка кафедри економічного права та економічного судочинства ННІП Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Кологойда, яка присвятила свій виступ актуальній темі використання систем штучного інтелекту в корпоративному управлінні. Вона наголосила, що сучасні компанії вже активно інтегрують такі технології у процеси аналізу даних, прогнозування та управління, що суттєво впливає на діяльність органів управління, зокрема рад директорів і наглядових рад. У цьому контексті доповідачка звернула увагу на європейський досвід нормативного регулювання штучного інтелекту, який еволюціонував від загальних рекомендацій і етичних настанов до комплексного регламенту, що класифікує системи штучного інтелекту за рівнем ризику та визначає відповідні правові режими їх застосування.
Олександра Кологойда окреслила ключові переваги використання штучного інтелекту в корпоративному управлінні, серед яких – автоматизація рутинних процесів, зниження витрат, підвищення продуктивності та можливість глибокого аналізу великих масивів даних. Особливу увагу вона приділила потенціалу таких систем у подоланні інформаційної асиметрії між різними учасниками управління компанією, що сприяє більш виваженому прийняттю рішень. Спікерка наголосила, що чинне законодавство України та європейських держав не визнає системи штучного інтелекту суб’єктами права, а отже вони не можуть самостійно здійснювати управлінські функції чи нести відповідальність.
Вона також звернула увагу на наукові підходи до можливого запровадження концепції «електронної особи», однак підкреслила, що на сьогодні відсутні підстави для наділення штучного інтелекту правосуб’єктністю. Відповідно, такі системи не можуть самостійно нести фідуціарні обов’язки чи відповідальність за прийняті рішення.
Також Олександра Кологойда зосередилася на ризиках використання штучного інтелекту та питаннях відповідальності. Вона наголосила на проблемах непрозорості алгоритмів, можливості помилкових або «галюцинованих» результатів, загрозах для захисту персональних даних і комерційної таємниці, а також ризиках зниження критичного мислення у посадових осіб. Доповідачка зауважила про необхідність запровадження внутрішніх політик використання штучного інтелекту, належного нагляду, аудиту та страхування відповідальності у разі застосування високоризикових систем.
Презентація Олександри Кологойди: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vukor_AI_korpor_ypravl.pdf .
Професор кафедри цивільного процесу ННІП КНУ імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Роман Майданик виступив із доповіддю на тему «Відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи: доктрина і практика», зосередивши увагу на юрисдикційності відповідних спорів, визначенні сторін та умовах притягнення до відповідальності. Він зазначив, що за загальним правилом такі спори належать до юрисдикції господарських судів, а наявність трудових відносин між юридичною особою та посадовою особою не впливає на визначення юрисдикції.
Доповідач підкреслив, що господарські суди сформували сталу практику розгляду спорів між юридичною особою та її посадовою особою, у тому числі після припинення її повноважень, за правилами господарського судочинства. Роман Майданик звернув увагу, що цей підхід поширюється і на арбітражних керуючих, оскільки вони виконують функції органу юридичної особи. Водночас спікер сказав про виняток, коли у випадку регресних вимог до посадової особи спір може підлягати розгляду за правилами цивільного судочинства, що він пов’язав із наявністю спеціального регулювання в цивільному законодавстві.
На завершення Роман Майданик окреслив підходи судової практики до визначення обов’язків посадових осіб юридичної особи, виокремивши як обов’язки, прямо встановлені законом, так і фідуціарні обов’язки, сформовані через судове тлумачення. Він акцентував на презумпції добросовісності дій посадової особи й зазначив, що в разі її спростування тягар доказування переходить до відповідача. Доповідач звернув увагу на можливість покладення відповідальності на спадкоємців посадової особи в межах вартості спадкового майна. Він зазначив, що для притягнення до відповідальності необхідно встановити всі елементи складу цивільного правопорушення – протиправну поведінку, збитки, причинний зв’язок і вину, і що судова практика вже сформувала чіткі підходи щодо кожного з них.
Презентація Романа Майданика: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vidshkod_zbutkiv_posad_osoboy.pdf .
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько зосередився на проблематиці корпоративних прав у фермерському господарстві, зокрема на їх правовому статусі, наявності корпоративних прав та оборотоздатності частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства. Він наголосив на актуальності цієї тематики з огляду на значну кількість фермерських господарств в Україні (за відкритими даними їх кількість становить близько 50 тис.) та їх вагому роль в економіці, особливо в умовах воєнного стану, коли аграрний сектор фактично виступає одним із ключових драйверів економіки.
Доповідач розкрив особливості правового статусу фермерського господарства як специфічної форми підприємницької діяльності, що має сімейно-трудовий або родинно-трудовий характер. Він підкреслив, що така організаційно-правова форма передбачає участь у господарстві лише членів сім’ї або родичів, а поза межами сімейних / родинних зв’язків такий суб’єкт господарювання існувати не може, що прямо випливає з положень Закону України «Про фермерське господарство». Незважаючи на те, що доктрина не є одностайною, сформована судова практика відносить фермерське господарство як юридичну особу за її ознаками до підприємств корпоративного типу.
Спікер зауважив, що відсутність у Законі України «Про фермерське господарство» комплексного регулювання внутрішніх відносин між його членами, порядку формування та обігу часток, а також механізмів реалізації управлінських прав зумовлює необхідність застосування аналогії закону, зокрема положень, які регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, до правовідносин у фермерських господарствах.
Аналізуючи правовий статус фермерського господарства, він навів правові позиції Верховного Суду, сформульовані, зокрема, в постановах КГС ВС від 7 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16 та постанові ВП ВС від 21 січня 2026 року у справі № 904/1615/22, в яких підкреслено, що фермерське господарство, хоч і має специфічну природу, за окремими ознаками наближене до корпоративних утворень, які мають певні особливості.
Обґрунтовуючи наявність корпоративних прав у фермерському господарстві, Олександр Банасько зазначив, що законодавство оперує категоріями «складений капітал фермерського господарства», «майно фермерського господарства», «внесок» та «частка» члена фермерського господарства, а також, зокрема, передбачає право члена на отримання частки майна такого господарства.
Суддя звернувся до усталеної практики ВС, зокрема постанов КГС ВС від 24 жовтня 2018 року, 10 вересня 2019 року у справі № 923/875/17, від 7 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16, від 21 червня 2023 року у справі № 912/318/22, від 2 жовтня 2025 року у справі № 912/1059/24, яка виходить із того, що член фермерського господарства має сукупність правомочностей, пов’язаних з його членством у фермерському господарстві – юридичній особі, зокрема права на участь в управлінні, розподілі прибутку, вихід із господарства та отримання частки, що свідчить про наявність корпоративних прав у членів фермерського господарства.
Окрему увагу суддя приділив питанню оборотоздатності частки у фермерському господарстві, підкресливши, що питання відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства ще нормативно не визначене та не врегульоване, а тому відсутність чіткого регулювання питання щодо відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не відповідає якості закону.
Наведена невизначеність, у тому числі в розумінні практики Європейського суду з прав людини, покладає несправедливий і непропорційний тягар на кредиторів, оскільки вони можуть бути позбавлені можливості задовольнити свої вимоги до боржника за наявності в нього активів у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, з огляду на відсутність у законодавстві закріплення порядку відчуження такої частки, яка в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має економічну цінність і може розглядатися як майно.
Він зазначив, що об’єктом обороту є саме частка у складеному капіталі, тоді як корпоративні права як такі не є самостійним об’єктом відчуження.
Олександр Банасько розповів про сформовану ВС модель звернення стягнення на частку у фермерському господарстві, яка є обмежено оборотоздатною і передбачає реалізацію переважного права інших членів господарства на її викуп, а в разі відмови – застосування аналогії закону, зокрема положень ст. 131 ЦК України. Він підкреслив, що такий підхід, відображений, зокрема, у постановах КГС ВС від 7 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16, від 18 січня 2022 року у справі № 912/96/21, від 30 березня 2023 року у справі № 917/202/21 та в постанові ВП ВС від 21 січня 2026 року у справі № 904/1615/22, дозволяє забезпечити баланс інтересів фермерського господарства, його членів і кредиторів.
Презентація Олександра Банаська: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Korpor_prava_fermer_gosp.pdf
Про новітні виміри фідуціарних обов’язків керівників компаній у світлі Директиви ЄС про належну обачність щодо корпоративної сталості (CSDDD) розповіла головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Ольга Зозуляк. Спікерка зазначила, що ці обов’язки традиційно охоплюють обов’язок належної обачності та обов’язок лояльності, які передбачають добросовісне, розумне здійснення повноважень в інтересах компанії та її акціонерів, а також запобігання і врегулювання конфліктів інтересів. Такі підходи, за її словами, закріплені в ЦК України, спеціальному корпоративному законодавстві та Кодексі корпоративного управління.
Значну увагу приділено директиві Європейського Союзу щодо належної обачності у сфері корпоративної сталості, прийнятій у 2024 році. Ольга Зозуляк пояснила, що цей документ розширює зміст фідуціарних обов’язків, доповнюючи їх вимогами врахування кліматичних, екологічних і соціальних ризиків у процесі управління компаніями. Вона підкреслила, що директива передбачає поетапне впровадження у 2026–2029 роках і встановлює цивільну та адміністративну відповідальність посадових осіб за недотримання відповідних вимог.
Оцінюючи стан імплементації таких підходів в Україні, вона відзначила включення принципів ESG до Кодексу корпоративного управління та звернула увагу на підготовку змін до законодавства щодо фінансової звітності. Ольга Зозуляк зауважила, що поки що в Україні немає судової практики щодо притягнення до відповідальності за порушення фідуціарних обов’язків у частині кліматичних ризиків, однак наголосила, що це не означає наявності імунітету для посадових осіб. Вона сказала про необхідність уже сьогодні враховувати відповідні ризики в діяльності компаній, оновлювати внутрішні політики та формувати ширший підхід до розуміння фідуціарних обов’язків з урахуванням інтересів суспільства.
Презентація Ольги Зозуляк: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Fidyct_obov_kerivn_kompan.pdf .
«Міжнародний компенсаційний механізм як інструмент відновлення державних інфраструктурних активів: на прикладі судів України» – заключна тема четвертої секції науково-практичної конференції, з якою виступив старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України Віталій Махінчук. За словами спікера, ефективне управління державними майновими активами, зокрема об’єктами судової інфраструктури, набуває особливого значення в умовах збройної агресії російської федерації проти України, що зумовлює необхідність належного обліку пошкодженого державного майна та його включення до міжнародних механізмів компенсації завданих збитків.
Доповідач звернув увагу на критичну ситуацію із функціонуванням судової системи в окремих регіонах, спричинену війною. У зв’язку з цим постає необхідність фіксації втрат судової інфраструктури, зокрема приміщень судів, які залишилися на тимчасово окупованих територіях або були зруйновані.
Розкриваючи інструменти такого документування, Віталій Махінчук детально зупинився на функціонуванні міжнародного Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створеного у травні 2023 року на підставі Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи CM/Res(2023)3 «Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України». Він зазначив, що цей інструмент є ключовим елементом міжнародного компенсаційного механізму, спрямованим на накопичення доказової бази для подальших компенсаційних вимог.
Також спікер акцентував на проблемі практичної реалізації механізмів відшкодування збитків. Він зауважив, що попри наявність значних обсягів заморожених активів держави-агресора їх використання для компенсації ускладнюється низкою міжнародно-правових і політичних факторів. У цих умовах міжнародний компенсаційний механізм і відповідні інституції залишаються фактично єдиним, на його думку, реалістичним шляхом до відшкодування, тоді як належне документування шкоди, зокрема щодо об’єктів судової інфраструктури, формує підґрунтя для притягнення держави-агресора до відповідальності та забезпечення відновлення правосуддя.
Підсумовуючи дискусію, голова КГС ВС Лариса Рогач подякувала партнерам і організаторам за підтримку, а учасникам – за змістовні виступи, запитання та зацікавленість тематикою. Вона звернула увагу на слова голови ЄСПЛ Маттіаса Гійомара: попри надскладні умови Україна демонструє здатність забезпечувати ефективне функціонування системи правосуддя та захищати не лише національний, а й європейський правопорядок, підкресливши, що це є спільним досягненням, яким можна пишатися.
Лариса Рогач наголосила, що господарська юрисдикція відіграє одну з ключових ролей у реагуванні на сучасні правові виклики, забезпечуючи ефективне функціонування системи правосуддя навіть в умовах повномасштабної війни.
Завершуючи, голова КГС ВС звернулася до вислову правника Карла Ллевелліна про те, що ніхто не знає, як саме звучить закон, доки суд його не витлумачить, і наголосила на необхідності з’ясування змісту законодавчого регулювання через принцип «розумного законодавця» – з урахуванням як первісного наміру, так і того, що він мав би містити в сучасних умовах.
До заходу також долучилися секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський, судді ВС у КГС Валерій Картере та Володимир Погребняк, начальник управління забезпечення роботи судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів КГС ВС Дмитро Умрихін, начальник відділу забезпечення роботи секретаря палати та суддів судової палати КГС ВС Володимир Жук і начальник управління аналітичної та правової роботи КГС ВС департаменту аналітичної та правової роботи ВС Олеся Лукомська.
Відеозапис конференції можна переглянути на ютуб-каналі Верховного Суду – https://www.youtube.com/watch?v=uT9lTlpVmY4.
