У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 6 травня 2026 року у справі № 679/1595/24 (провадження № 51-352 км 26) зазначається, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов’язаних з носінням або використанням зброї.
Рівненський апеляційний суд переглянув вирок суду попередньої інстанції, яким 54-річного Свідка Єгови визнано винуватим в ухиленні від призову за мобілізацією та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
Апеляційну скаргу на вирок місцевого суду подав захисник обвинуваченого та, покликаючись на практику Верховного Суду, зокрема — постанову Кримінального касаційного суду від 6 травня 2026 року у справі № 679/1595/24 (провадження № 51-352 км 26), просив оскаржений ним вирок скасувати, провадження у справі закрити у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки його підзахисний не ухилявся від мобілізації, а йти до війська йому не дозволяє віросповідання.
Таку ж позицію висловив обвинувачений, який свій виступ вибудував на трактуванні Біблії та зауважив, що не братиме до рук зброю та не виконуватиме жодних наказів військового командування, бо це суперечить його поглядам і життєвій позиції.
Проти задоволення апеляційної скарги захисника заперечив прокурор та вказав, що обвинувачений хоч і з’явився за повісткою до РТЦК та СП, відмовився відбувати у складі команди військової частини, чим порушив вимоги статті 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року та Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».
Прокурор додав, що постановою Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі ВС від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603 кмо25) сформульований висновок щодо правозастосування, згідно з яким законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
Державний обвинувач наполягав на залишенні оскарженого стороною захисту вироку місцевого суду без змін, як законного та обґрунтованого.
Колегія судів ухвалила рішення на користь сторони обвинувачення, відхиливши апеляційну скаргу захисника за таких підстав.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року, на яку покликався захисник Свідка Єгови, чітко вказується, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов’язаних з носінням або використанням зброї.
Законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.
Щодо пропорційності такого обмеження Об’єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент, при цьому відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.
Водночас, Об’єднана палата вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку Об’єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов’язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
