Питання нормативного регулювання призначення категорії та рангу державного службовця, що раніше належали за законом до правового статусу колишнього народного депутата України, можуть змінюватись законодавцем у спосіб, який останній вважає необхідним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув позов народного депутата України VIII скликання (період з 27 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року), у якому позивач просив визнати неправомірною бездіяльність Верховної Ради України щодо присвоєння йому першої категорії та першого рангу державного службовця, а також зобов’язати відповідача вчинити ці дії.
Суть спору полягає в тому, що таке право передбачалося відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції станом на 27 листопада 2014 року. 10 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 889-VIII «Про державну службу», який набрав чинності 1 травня 2016 року та яким, зокрема, було здійснено розмежування політичних та адміністративних посад публічної служби. Сфера дії Закону України «Про державну службу» не поширюється на народних депутатів України (ч. 3 ст. 3 цього Закону).
Позивач доводив, що гарантії трудових прав народних депутатів України не можуть бути звуженими шляхом внесення змін до законодавства.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір, що виник між сторонами, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що Верховна Рада України обґрунтовано відмовила позивачеві.
Суд зазначив, що з моменту набрання чинності Законом України «Про державну службу» позивач як народний депутат України втратив право на присвоєння першої категорії, першого рангу державного службовця у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Зважаючи на принцип незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), норма, яка надавала таке право, була виключена іншим Законом, отже не діяла, а тому не підлягала застосуванню, на що слушно вказав відповідач.
КАС ВС роз’яснив, що в контексті спірних питань не варто говорити про звуження чи скасування гарантій трудових прав народних депутатів, оскільки у зв’язку з прийняттям Закону України «Про державну службу» фактично відбулася зміна правового регулювання суспільних правовідносин, що пов’язана з розмежуванням політичних та адміністративних посад публічної служби. Тому присвоєння позивачеві першої категорії, першого рангу держслужбовця суперечило б меті та цілям цього Закону.
Щодо посилання позивача на ст. 22 Конституції України, якою визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, Верховний Суд сказав таке.
Правовий статус народного депутата України відрізняється від правового статусу людини в суспільстві, який не допускає звуження прав і свобод людини. Натомість питання нормативного регулювання призначення категорії та рангу державного службовця, що належали за попереднім законом до правового статусу колишнього народного депутата України, можуть змінюватись законодавцем у спосіб, який останній вважає необхідним.
З огляду на це аргументи позивача про те, що в нього були легітимні очікування на присвоєння йому відповідного рангу та категорії держслужбовця як народному депутату попереднього скликання, незважаючи на скасування норми, яка передбачала таке право, а також про порушення принципу юридичної визначеності, у зв’язку з наведеними законодавчими змінами, є безпідставними.
Рішення Верховного Суду від 3 серпня 2020 року у справі № 9901/42/20 (адміністративне провадження № П/9901/42/20) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90784172.
