Про перегляд рішень національних судів після рішення ЄСПЛ, взаємодію між Верховним Судом та Європейським судом з прав людини крізь призму Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику ЄСПЛ та Конвенцію в системі навчання українських правників говорили Секретар Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний, суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Наталія Блажівська і суддя ВС у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима на XIII Міжнародному форумі з практики Європейського суду з прав людини «Європейська конвенція з прав людини у правовій системі та юридичній освіті в Україні: науковий та прикладний вимір».
У заході також взяли участь суддя ВП ВС Ольга Булейко, секретар судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі ВС Андрій Рибачук й судді ВС у КЦС Євген Синельников, Наталія Сакара та Ірина Дундар.
Сергій Погрібний у вітальному слові, зокрема, зазначив, що війна поставила перед українським правосуддям запитання, на які немає відповіді в жодному підручнику: як судити, коли архіви знищені окупантами; як виміряти розумний строк розгляду, коли постійно оголошуються повітряні тривоги; як зберегти право на захист, коли адвокат і клієнт опинилися по різні боки лінії фронту. «Кожна справа – це маленька перевірка того, чи правова держава витримує війну», – наголосив Секретар ВП ВС. За таких умов практика ЄСПЛ для України є інструментом збереження держави як правової.
Також Сергій Погрібний виступив з основною промовою на тему «Перегляд рішень національних судів після рішення ЄСПЛ: актуальні підходи Великої Палати Верховного Суду».
Він зауважив, що в червні 2025 року ВП ВС вперше в українській історії звернулася до ЄСПЛ із запитом у порядку Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод щодо надання консультативного висновку. Справа стосувалася спору між колишньою монахинею та монастирем щодо права на релігійне майно – приміщення монастиря (келію) і порушувала питання про застосування статей 6, 8 та 9 Конвенції. Доповідач наголосив, що консультативний висновок ЄСПЛ є надзвичайно важливим інструментом для забезпечення діалогу між національними судами та ЄСПЛ з метою запобігання порушенню конвенційних прав і свобод.
Щодо ролі ВС у правовій системі Сергій Погрібний зазначив, що ВС є судом квазіпрецедентного права, рішення якого набувають особливого статусу, наближеного до класичного прецеденту. ВС формує правові висновки, спираючись на норму права, звужує, розширює та конкретизує її зміст, адаптує відповідно до суспільного контексту, що змінився, і саме це робить його основним гравцем в еволюції права.
Доповідач зупинився на питанні строків звернення із заявами про перегляд судового рішення. Раніше законодавство передбачало присічний десятирічний строк для подання заяви про перегляд судового рішення (наприклад, за виключними чи нововиявленими обставинами). Перед Великою Палатою ВС постало принципове питання: застосовувати норму буквально чи надати перевагу конвенційним стандартам. У постанові від 7 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08 ВП ВС вказала, що як виняток допускається відновлення національного судового провадження, незважаючи на встановлений законом присічний строк, якщо це потрібно для належного виконання рішення ЄСПЛ та ефективного відновлення прав людини. Таким чином, ще у 2021 році ВП ВС фактично подолала цей недолік процесуального законодавства, а вже в 2025 році законодавець виправив відповідні нормативні вади.
Секретар ВП ВС також акцентував на подвійній правовій природі рішень ЄСПЛ: вони є не лише підставою для перегляду рішень національних судів, а й безпосередньо джерелом права. Як приклад спікер навів постанову ВП ВС від 21 січня 2026 року у справі № 925/1293/19, ухвалену на виконання рішення «Король та інші проти України». Велика Палата ВС наголосила, що пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально, та надала перевагу висновкам ЄСПЛ над приписами статутного права.
Доповідач розповів про алгоритм розгляду заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами. Пояснив, що ВП ВС щоразу вирішує кілька ключових питань. Перше – чи потрібно відновити судовий розгляд у національному суді як спосіб restitutio in integrum на виконання рішення ЄСПЛ. Якщо так, то потрібно з’ясувати: постає виключно питання права чи також і питання факту. Якщо йдеться лише про питання права, ВП ВС як суд касаційної інстанції має всі повноваження самостійно скасувати рішення й постановити власне. Прикладом є постанова від 13 лютого 2025 року у справі № 2а-16636/12/2670 щодо виконання рішення ЄСПЛ у справі «Цімейко проти України», яким встановлено порушення статей 11 та 13 Конвенції. ВП ВС самостійно вирішила спір по суті і постановила рішення про відмову в задоволенні позовів про заборону мирного зібрання.
Якщо ж необхідно встановлювати факти, то справа передається до суду першої чи апеляційної інстанції. Зокрема, доповідач навів постанову ВП ВС від 9 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц щодо перегляду рішення національного суду після ухвалення рішення ЄСПЛ у справі «Дроздик та Мікула проти України». Якщо ж відновлення провадження не є необхідним як спосіб restitutio in integrum, ВП ВС відмовляє в задоволенні заяви, зокрема коли ЄСПЛ констатував лише порушення розумних строків, не ставлячи під сумнів результату провадження по суті.
Сергій Погрібний акцентував, що визначення способу відновлення провадження – найскладніше питання, яке щоразу постає перед ВП ВС. Цей процес є результатом ретельного балансування інтересів усіх учасників провадження, адже між порушеними правами однієї сторони та правомірними очікуваннями другої завжди лежить справедливе рішення.
Підсумовуючи, Секретар ВП ВС наголосив: головна мета перегляду – забезпечення реального, дійсного відновлення прав, порушених державою, а не формальне виконання рішень ЄСПЛ. Ключовим орієнтиром для Великої Палати ВС є те, чи було порушення, констатоване ЄСПЛ, таким, що ставить під сумнів справедливість і обґрунтованість національного судового рішення. Якщо порушення істотне й безпосередньо вплинуло на результат справи, повторний судовий розгляд може бути єдиним можливим заходом для відновлення порушених прав особи.
Тож, сказав Сергій Погрібний, ЄСПЛ є дієвим механізмом відновлення справедливості, який дає змогу виправляти недоліки правової системи і судові помилки та забезпечувати захист прав і основоположних свобод людини. Водночас саме ВП ВС має повноваження визначати конкретний та ефективний спосіб виконання рішення ЄСПЛ у кожному окремому спорі.
Про взаємодію між Верховним Судом та ЄСПЛ крізь призму Протоколу № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розповіла Наталія Блажівська.
Доповідачка зазначила, що перед судами щороку постають ті самі актуальні питання, чи завжди буквальне застосування норми дозволяє забезпечити пропорційний і справедливий результат. Вона запропонувала розглянути Рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2025. У ньому КСУ наголошує на необхідності індивідуалізації юридичної відповідальності, водночас звертаючи увагу на процесуальні обмеження суду. Разом з тим, зауважила суддя, ми пам’ятаємо про статті 8 і 129 Конституції України, а також Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зазначені норми зобов'язують суди використовувати практику ЄСПЛ як джерело права, забезпечуючи пропорційний і справедливий баланс.
Водночас у низці категорій справ судді спостерігають таку проблему: закон часто встановлює імперативні санкції без альтернатив. Виникає колізія між імперативною нормою закону та принципом пропорційності. Прикладом такої ситуації, зазначила спікерка, є справа № 240/3843/24 за позовом «Овручгазавто». У цій справі правопорушення зводилося до технічних помилок, які не завдали шкоди державі та були добровільно усунуті. Проте закон передбачає санкцію в розмірі 200 % від вартості реалізованої продукції. Як наслідок, штраф становить 63 млн грн, тоді як усі активи підприємства оцінюються у 22 млн грн. Сплата такого штрафу фактично означає припинення діяльності суб’єкта господарювання. Суддя відзначила, що ця справа була передана на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів КАС ВС.
Керуючись чинним законодавством, судді спираються на сталу практику ЄСПЛ, яка встановлює чіткі критерії оцінки фінансових санкцій і втручання у право власності. Аналізуючи справу за позовом «Овручгазавто», Наталія Блажівська акцентувала на релевантній практиці ЄСПЛ щодо принципу пропорційності. Зокрема, розглянула рішення у справах «Мамідакіс проти Греції» та «Бенденун проти Франції».
Практика ЄСПЛ свідчить, що визначальною є не лише формальна законність санкцій, а й їхній безпосередній вплив на конкретну особу. Принцип пропорційності передбачає реальну можливість суду оцінити індивідуальні обставини справи. Саме такі проблемні питання спонукали судову палату КАС ВС звернутися із запитом до ЄСПЛ у межах Протоколу № 16.
Перед ЄСПЛ поставлено такі ключові питання:
- чи відповідає Конвенції ситуація, за якої суд позбавлений можливості забезпечити пропорційність втручання;
- як суд має виконувати обов’язок щодо забезпечення верховенства права за відсутності судової дискреції;
- чи не створює така обмеженість ризик порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, йдеться не про відступ від закону, а про здатність суду застосовувати норму у спосіб, сумісний із принципом верховенства права. Інструментарій Протоколу № 16 дозволяє діяти превентивно, запобігаючи порушенням Конвенції та забезпечуючи єдність судової практики.
Підсумовуючи, Наталія Блажівська зазначила, що практика ЄСПЛ не замінює національне законодавство, проте формує методологічну рамку правового аналізу. З огляду на євроінтеграційні прагнення України ми неминуче порівнюємо цей інструментарій із преюдиційним запитом до Суду ЄС. Як пояснила суддя, тут існує суттєва відмінність: згідно з чинним законодавством звертатися до ЄСПЛ за консультативним висновком може лише Верховний Суд. Натомість у системі ЄС право на преюдиційний запит мають судді всіх ланок. Це порушує дискусійне питання, чи варто залучати суди першої та апеляційної інстанцій до ініціювання запитів до ЄСПЛ і в якій процедурі це має відбуватися.
Спікерка акцентувала, що практика застосування Протоколу № 16 не змінює природи судової діяльності. Суд і надалі тлумачить право крізь призму Конвенції, проте отримує додатковий вимір правосуддя. Цей механізм не замінює звичне застосування практики ЄСПЛ, а допомагає точніше контекстуалізувати її у складних справах. Він дозволяє наповнити формальні норми змістом Конвенції, не виходячи за межі закону.
Дмитро Гудима виступив із доповіддю «Практика ЄСПЛ та Європейська конвенція з прав людини у навчанні українських правників».
Він поділився міркуваннями щодо вдосконалення викладання в Україні дисциплін, що стосуються практики ЄСПЛ. На його думку, поширені такі проблеми:
- здебільшого засвоєння змісту Конвенції як доктрини (тлумачення її окремих положень і використання практики ЄСПЛ як «ілюстрацій»);
- акцент на скорочених викладах змісту рішень ЄСПЛ (фабула та висновок);
- брак розбору рішень ЄСПЛ на предмет побудови аргументації у зв’язку з фактами справи;
- перевірка знань, а не вміння конструювати аргументи.
Складається враження, що в Україні домінує навчання того, що вирішив ЄСПЛ, тоді як треба вчити, як він вирішив проблему. Інакше кажучи, необхідно перейти від моделі викладання, заснованої на знаннях, до моделі, заснованої на виробленні навичок ухвалювати рішення. Мета – формування мислення судді, а не юриста-коментатора приписів. «Треба перейти від вивчення результату – до вивчення методу, як прийти до результату», – наголосив суддя.
Говорячи про конкретні методи, він запропонував насамперед відмовитися від лекційних занять, замінивши їх методичними вказівками для самостійної підготовки. Суддя сказав, що варто розробити задачник, але не на основі фабул, які вже вирішував ЄСПЛ, а на основі справ, які розглядають українські суди. Такий підхід навчить студента орієнтуватися в тому, як працювати з Конвенцією в прив'язці до місцевих реалій.
Також Дмитро Гудима наголосив на необхідності на кожному занятті працювати з рішеннями ЄСПЛ, призначеними для домашнього читання, на предмет того, які факти справи стали вирішальними для висновку суду, і демонструвати студентам, як могло б імовірно змінитися рішення ЄСПЛ, якби набір фактів був іншим.
Окремо суддя зупинився на тому, що значна кількість справ у Верховному Суді повертається на новий розгляд лише через те, що суди нижчих інстанцій не оцінили пропорційність втручання у права сторони. «Це говорить про брак розуміння того, як повинен працювати так званий трискладовий тест», – зазначив він. Тому практичні завдання мають бути орієнтовані на вироблення у студентів уміння мислити категоріями правомірності, необхідності та пропорційності, зокрема балансувати приватні й публічні інтереси.
Для магістратури суддя запропонував складніший рівень завдань: передбачати можливе рішення ЄСПЛ у справах, що перебувають у нього на розгляді; шукати тенденції в розвитку практики; пізнавати особливості суспільств через ситуації заявників; аналізувати статистику ЄСПЛ у прив'язці до років, країн, кількості населення тощо, виявляти особливості психології суддів через аналіз їхніх окремих думок. «Для магістра права, людини, яку ми готуємо до практики, для широти її світогляду і розуміння того, як працює суд і як працюють судді, це важливо», – наголосив суддя.
Захід організували Програма підтримки України ОБСЄ в рамках проєкту «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя, Фаза II» та проєкт Ради Європи «Підтримка України у впровадженні стандартів Ради Європи щодо судової влади» разом з Верховним Судом, юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка та Національною школою суддів України.
