Позивач не довів у суді факту, що він був позбавлений можливості отримати трудову книжку в день звільнення. Ця обставина, а також відсутність доказів вини роботодавця у невиконанні обов’язку щодо видачі трудової книжки працівникові унеможливлює покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати працівникові середнього заробітку на час вимушеного прогулу.
Рівненський апеляційний суд переглянув рішення суду попередньої інстанції, яким ініціатору звернення до суду відмовлено у задоволенні позову до комунального закладу про зобов’язання видати належним чином оформлену трудову книжку та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Апелянт просив скасувати оскаржене ним рішення та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів відхилила апеляційні вимоги позивача, зважаючи на такі обставини справи.
Із матеріалів справи відомо, що наказом комунального закладу позивача було призначено на посаду завідувача філіалом на 1 ставку згідно зі штатним розписом за строковим договором на 1 рік.
Із завершенням строку дії трудового договору позивача було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі у тексті — КЗпП України).
Роботодавець завчасно листом повідомив позивача про закінчення строку контракту та його звільнення, сплатив усі необхідні суми при звільненні та просив звернутися до комунального закладу для отримання документів.
Залишаючи оскаржене позивачем рішення суду попередньої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційний суд взяв до уваги ту обставину, що місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, врахував норми чинного законодавства, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, яка вказує, що однією із підстав припинення трудового договору є закінчення строку його дії.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Отже, відповідальність роботодавця за затримку видачі трудової книжки настає за наявності сукупності обставин, наведених у ч. 5 ст. 235 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у день звільнення роботодавцем позивача, останній відмовився ознайомитися з наказом під підпис, у зв’язку з чим відповідач у справі склав відповідний Акт про відмову працівника від підпису в наказі про звільнення.
Крім того, позивач у місцевому суді підтвердив факт отримання ним трудової книжки.
Встановлені у цій справі обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень ч. 5 ст. 235 КЗпП України.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що висловлена у його постанові від 29 травня 2023 року у справі № 754/8852/20 (провадження № 61-3300св23), право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов’язується не лише з обов’язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов’язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив усі умови для її вчасної видачі.
Оцінивши дії обох сторін спору, з урахуванням балансу прав та обов’язків як працівника, так і роботодавця, Рівненський апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту, що він був позбавлений можливості отримати трудову книжку в день звільнення.
Отже, нереалізація працівником свого права на отримання трудової книжки у день звільнення, відсутність доказів вини роботодавця у невиконанні обов’язку щодо видачі трудової книжки працівникові унеможливлює покладення на останнього відповідальності у вигляді сплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі № 568/1352/25 (провадження № 22-ц/4815/1000/26).
