КАС ВС розглянув справу про визнання протиправною бездіяльність селищної ради щодо невчинення дій щодо замовлення розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історичного населеного місця.
Спірним питанням є наявність чи відсутність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави в суді за умови існування органів державної влади (Мінкульт та Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА), які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Ч.3 ст.23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень ст. 169 КАС України.
КАС ВС зауважив, що прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону № 1697-VII та ч.4 ст.53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Також КАС ВС звернув увагу, що КСУ Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення КСУ також зазначено, що окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 Закону № 1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів ч.3 ст.23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
КАС ВС встановив, що уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, знаючи про триваюче порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини щонайменше з 2020-2021 років, обмежилися листуванням з відповідачем, яке не призвело до усунення порушення, а після отримання повідомлень прокурора протягом розумного строку самостійно не звернулися до суду з позовом до селищної ради та прямо засвідчили відсутність наміру вчиняти такі дії в подальшому.
Отже, на момент звернення прокурора до суду з цим позовом Мінкульт та Департамент культури та туризму Тернопільської ОВА фактично не здійснювали захист інтересів держави у судовому порядку, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII є підставою для представництва прокурором законних інтересів держави в особі цих органів. Крім того, у цій справі прокурор обґрунтовував не абстрактний інтерес держави, а конкретний публічний інтерес у забезпеченні правового режиму охорони історичного населеного місця, включеного до Списку історичних населених місць України.
За таких обставин, КАС ВС вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про непідтвердження прокурором права на звернення до суду в інтересах держави, з огляду на це не мав підстав залишати позов без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України.
Постанова КАС ВС від 17.06.2026 у справі № 500/5037/24
