До Вищого антикорупційного суду надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням колишнього судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України.

Сторона обвинувачення указувала на те, що, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області був зобов’язаний щорічно до 1 квітня подавати заповнену на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Разом із тим встановлено, що обвинувачений не подав декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення.

Обвинувачений роздрукував із сайту НАЗК відповідну форму, заповнив її, відсканував та відправив на електронну адресу агентства в строки, які встановлені законом. Заповнити декларацію в електронному вигляді обвинувачений не міг, оскільки в мережі Інтернет поширювалась інформація щодо викрадення персональних даних громадян. Щоб захистити такі дані, він ще у 2013 році відмовився від отримання електронного цифрового підпису. Екссуддя завжди подавав декларацію про майновий стан, яка оприлюднювалась на сайті суду. Подавати декларацію лише в електронному вигляді з обов’язковим її засвідченням ЕЦП – звуження прав і свобод, які гарантовані Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

При дослідженні доказів колегія суддів ВАКС установила, що на обвинуваченого законом покладено обов’язок подати декларацію, але обов’язку отримувати електронний цифровий підпис законодавство не передбачає.

У постанові від 19 вересня 2018 року, ухваленій в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Провадження № 11-460заі18, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних. Особи, які відмовилися від обробки персональних даних повинні мати альтернативні методи ідентифікації особи.

У висновку Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду, якій міститься у постанові від 28 січня 2020 року в справі 705/2583/17 (провадження №51-2136км19), вказано, що примусове виконання особою обов’язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», за відсутності врегульованого питання на законодавчому рівні щодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та Конвенції. На думку суду такий висновок стосується не тільки осіб з релігійними переконаннями, але й інших осіб.

Дослідивши всі обставини справи, колегія суддів ВАКС дійшла до висновку, що стороною обвинувачення доведено об’єктивну сторону кримінального правопорушення, тобто відсутність декларації екссудді в Єдиному реєстрі декларацій. Прокурором не доведено суб’єктивну сторону – жоден із доказів обвинувачення не підтверджує поза розумним сумнівом наявності прямого умислу обвинуваченого не подавати декларацій. Крім того, не доведені мотив і мета такого вчинку. Про відсутність прямого умислу екссудді свідчить також те, що він надсилав на адресу НАЗК усі відомості за формою, затвердженою агентством, а відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», оприлюднення декларацій належить до повноважень НАЗК.

Вищий антикорупційний суд визнав невинуватим колишнього суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області у пред’явленому обвинуваченні за статтею 366-1 Кримінального кодексу України та виправдав.

Вирок може бути оскаржений упродовж 30 днів з дня його проголошення до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

За повідомленням прес-служби суду