Вища рада правосуддя вважає неприйнятною ініціативу Міністерства юстиції України щодо вилучення із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 1402-VIII) антикорупційних норм та заміни їх відсилкою до Закону України «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII). Така позиція відображена у консультативному висновку ВРП до законопроєкту № 3448.
Законопроєктом «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції», реєстраційний № 3448, пропонується виключити із Закону № 1402-VIII положення про обов’язок судді дотримуватися вимог щодо несумісності, визначених законодавством у сфері запобігання корупції, виконувати вимоги і дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, а також подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Натомість пропонується доповнити відповідні статті вказаного Закону положенням про те, що на суддів поширюється дія Закону № 1700-VII.
У висновку Вищої ради правосуддя зазначається, що заміна чинних норм Закону 1402-VIII відсильною нормою до Закону № 1700-VII суперечить приписам статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Дія Закону України «Про запобігання корупції» поширюється на широке коло суб’єктів, а не лише на суддів. У разі наявності в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» відсильної норми до Закону № 1700-VII статус суддів частково регулюватиметься не тільки Конституцією України та цим Законом, а й Законом України «Про запобігання корупції». Зокрема, в ньому визначатимуться окремі обов’язки суддів. На думку ВРП, запропоновані зміни призведуть до порушення консолідації прав та обов’язків судді, які наразі закріплені у спеціальному законі.
Законопроєктом також пропонується шляхом внесення змін до статті 69 Закону № 1402-VIII передбачити проведення стосовно кандидатів на посаду суддів за їхньою письмовою згодою спеціальної перевірки в порядку, встановленому Законом № 1700-VII. Однак уточнення процедури перевірки кандидата на відповідність вимогам закону, зокрема особливостей спеціальної перевірки, у частині першій статті 69 порушує логіку закону. Надання такої згоди врегульовано пунктом 10 частини першої статті 71 Закону України № 1402-VIII, згідно з яким вказана згода є одним із документів, що подається кандидатом на посаду судді для участі у доборі. Порядок проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, що передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, до яких віднесені, у тому числі, посади суддів, визначений статтею 56 Закону № 1700-VII. У розумінні статті 74 Закону № 1402-VIII спеціальна перевірка щодо кандидата на посаду судді є ширшою порівняно з перевіркою, передбаченою Законом № 1700-VII, оскільки стосовно кандидата на посаду судді, крім антикорупційної перевірки, проводиться перевірка на відповідність іншим встановленим Законом № 1402-VIII вимогам (освітнім, медичним, етичним тощо). Отже, запропоновані зміни містять термінологічну неузгодженість категорії «спеціальна перевірка».
На думку ВРП, недоцільно вносити зміни до статті 95 Закону № 1402-VIII, які передбачають проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за їхньою письмовою згодою, оскільки пунктом 12 частини четвертої статті 95 Закону № 1402-VIII передбачено, що особа, яка має намір бути призначеною членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, разом із відповідною заявою подає згоду на проведення спеціальної перевірки відповідно до закону.
Вища рада правосуддя вважає, що законопроєкт № 3448 підлягає доопрацюванню. При його опрацюванні ВРП враховано позицію Національної школи суддів України. Слід відзначити, що Головне науково-експертне управління Верховної Ради України також рекомендує повернути вказаний проєкт закону суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
