Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу засудженого за незаконне зайняття рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду (ч. 1 ст. 249 КК України).
Відповідно до вироку районного суду дві особи за попередньою змовою приїхали на озеро на автомобілі, який належав одній із них (засудженому, який подав касаційну скаргу). Там вони без належного дозволу на вилов за допомогою шести завчасно заготовлених «зяберних» сіток, що належать до заборонених знарядь лову, а також гумового човна незаконно виловили цінні породи риби для особистих потреб у кількості 280 штук на суму 17646 грн, завдавши своїми діями істотної шкоди державним інтересам.
Кожна з осіб була засуджена до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн), у власність держави конфісковано речові докази (човен, сітки, виловлену рибу). Було також ухвалено залишити у власності особи автомобіль, скасувати арешт на автомобіль у частині відчуження та розпорядження автомобілем.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині вирішення долі речових доказів, ухвалив конфіскувати в дохід держави речовий доказ – автомобіль, який належить на праві власності засудженому. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджений, зокрема, вказав на те, що суд апеляційної інстанції прийняв незаконне рішення про конфіскацію автомобіля.
Як зазначено в постанові ККС ВС, з матеріалів кримінального провадження видно, що під час вирішення питання про долю речових доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення автомобіля його власнику. Суд послався на те, що цей автомобіль не був знаряддям вчинення злочину, оскільки не використовувався для виконання об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 249 КК України, тому в цьому випадку спеціальній конфіскації не підлягає. З таким висновком погодилася колегія суддів касаційного суду.
Крім того, згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не лише за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у цій конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
Вирішуючи долю речового доказу у кримінальному провадженні – автомобіля, апеляційний суд повною мірою не взяв до уваги положень національного права та практики тлумачення й застосування положень міжнародного законодавства, а також не врахував належним чином ступеня тяжкості вчиненого злочину (кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, яке є злочином невеликої тяжкості), конкретних обставин кримінального провадження та вартості транспортного засобу, яка значно перевищує розмір завданих матеріальних збитків і суми штрафу, тобто є неспівмірною.
З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення апеляційного суду про конфіскацію автомобіля є неправильним, оскільки застосування конфіскації в цьому випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
ККС ВС частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінив вирок апеляційного суду в частині вирішення питання про долю речового доказу, повернувши автомобіль власнику.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 748/1457/19 (провадження № 51-6503км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89793551
