Формулювання поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 126-1 КК України і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер і регламентується в різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
На цьому наголосила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Марчук під час семінару та ознайомила учасників з практикою касаційного суду щодо розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насильством.
Як зазначила суддя ККС ВС, враховуючи обставини вчинення деяких злочинів у конкретних кримінальних провадженнях щодо домашнього насильства, напевно, законодавцю варто було б переглянути верхню межу покарання, передбаченого в ст. 126-1 КК України. Це пов’язано з тим, що максимальне покарання, передбачене зазначеною статтею Кодексу, не виконує превентивну функцію та не убезпечує потерпілих у таких кримінальних провадженнях від можливих негативних наслідків у майбутньому.
Що стосується питання призначення покарання за домашнє насильство, то доповідачка навела приклад одного з кримінальних проваджень (справа № 457/529/20), яке перебувало на розгляді ККС ВС. Так, засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, звернувся до ККС ВС з касаційною скаргою, в якій просив скасувати вирок апеляційного суду. Згідно з вироком міського суду він був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, йому було призначено покарання у виді громадських робіт і застосовано до нього обмежувальні заходи: покладено обов’язок пройти програму для кривдників та пробаційну програму.
Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, призначивши чоловікові покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Тобто максимальне покарання, передбачене ст. 126-1 КК України.
«Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, врахував, що особа була неодноразово судима за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, і, маючи непогашену судимість, протягом короткого періоду після відбування покарання знову вчинила злочин, передбачений ст. 126-1 КК України. Суд апеляційної інстанції у вироку зазначив, що особа на шлях виправлення не стала, а покарання у виді арешту, призначені їй за попередніми вироками, не досягли своєї мети, яка полягала у виправленні та запобіганні вчиненню ним нових злочинів. За результатами розгляду касаційної скарги ККС ВС залишив без зміни вирок апеляційного суду», – зауважила Наталія Марчук.
Крім того, вона акцентувала на питанні про можливість застосування до засудженого амністії в тому разі, коли потерпілими від злочину є діти. Так, відповідно до вироку районного суду у справі № 522/20208/15-к чоловіка було визнано винуватим та засуджено за ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). Апеляційний суд звільнив особу від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Касаційний суд не погодився з вироком апеляційного суду. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи (чоловік вчинив злочин щодо своєї дружини в присутності однієї їхньої дитини), ККС ВС дійшов висновку, що неповнолітні діти засудженого є потерпілими від злочину. При цьому злочинні дії одного з батьків стосовно іншого, що призвели до смерті останнього, є такими, що посягають на охоронювані законом права та інтереси їхніх дітей, а саме право на батьківське піклування, право на повноцінний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.
Разом з тим у п. «г» ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що амністія не застосовується до осіб, які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. Таким чином, апеляційний суд незаконно звільнив особу від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».
Наталія Марчук нагадала учасникам семінару також про висновок, зроблений у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000кмо19). ОП ККС ВС вказала, що злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов’язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред’явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього (аналогічну позицію містить постанова ККС ВС від 10 березня 2020 року у справі № 531/270/19 (провадження № 51-5338км19)).
У постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 647/1931/19 (провадження № 51-174км20) ККС ВС не погодився із запропонованим стороною обвинувачення у касаційній скарзі підходом, що злочин щодо особи, яка зазначена в частинах 2 та 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (у цих частинах перелічені особи, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству), завжди має вважатися злочином, «пов’язаним з домашнім насильством» в значенні п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.
У цьому провадженні ККС ВС дійшов висновку, що посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім’ї обвинуваченого, недостатньо для того, щоб стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською конвенцією та законом, що ухвалений з метою її імплементації. Для того, щоб обґрунтувати застосовність винятку щодо домашнього насильства у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України до конкретного випадку, обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла від інкримінованого злочину особа є в той же час і жертвою домашнього насильства.
Крім того, спікерка звернула увагу на постанову ККС ВС від 25 лютого 2021 року у справі № 583/3295/19 (провадження № 51-6189км20). У ній касаційний суд вказав, що об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, становлять діяння, що виражаються в систематичному насильстві у формах фізичного, психологічного та економічного насильства. Сексуальне насильство виходить за межі цих форм і за наявності підстав кваліфікується за відповідними статтями КК України.
Словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї з трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних у законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше, ніж інші передбачені законом докази.
Ще в одній постанові (від 12 жовтня 2021 року у справі № 663/3390/19, провадження № 51-2098км21) ККС ВС дійшов висновку, що відповідно до принципу юридичної відповідальності non bisin idem («двічі за одне й те саме не карають») особа не може бути притягнута до відповідальності за одні й ті ж діяння (домашнє насильство), які кваліфікуються як адміністративні правопорушення, а потім – як кримінальне правопорушення, оскільки це суперечить Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.
У справі № 236/2450/20 (провадження № 51-2306км21) ККС ВС не погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що повідомлення особою про новий епізод домашнього насильства, який стався 13 липня 2020 року після того, як 8 липня 2020 року вже розпочалося розслідування за ст. 126-1 КК України, вимагало внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань нового запису про кримінальне правопорушення. Як зазначив касаційний суд, враховуючи характер злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України, який за визначенням включає ознаку систематичності й повторюваності, окремі епізоди такого насильства можуть не утворювати окремого злочину, а становлять продовження домашнього насильства у значенні ст. 126-1 КК України. У цьому разі нові епізоди такого насильства під час триваючого розслідування цього злочину не обов’язково вимагають внесення нового запису до ЄРДР.
Семінар для суддів, помічників суддів, працівників апаратів апеляційних та місцевих загальних судів «Домашнє насильство: національні механізми захисту та судова практика» був організований Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів України.
