Обговорення відбулося в рамках круглого столу на тему «Забезпечення єдності судової практики: стандарти Європейського суду з прав людини і національний контекст». Модератор заходу – Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич подякував Програмі USAID «Справедливість для всіх» за ретельну роботу над аналізом практики ВП ВС та надані експертні висновки, а також висловив сподівання на продовження плідної співпраці.
Науковий неупереджений аналіз практики Великої Палати ВС щодо відступів від її власних правових позицій був виконаний за підтримки USAID. Незалежний експерт, професор Джеремі МакБрайд і національна експертка Тетяна Цувіна ретельно проаналізували рішення ВП ВС та напрацювали практичні рекомендації з урахуванням підходів Європейського суду з прав людини. Про це повідомила заступниця керівника Програми USAID «Справедливість для всіх» Наталія Петрова.
Так, Джеремі МакБрайд висвітлив напрацьовану ЄСПЛ практику встановлення порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через суперечливу судову практику в національних юрисдикціях, а також розповів про критерії та процедуру відступу ЄСПЛ від власної усталеної практики.
Він зазначив, що розвиток судової практики як такий не суперечить належному відправленню правосуддя, оскільки відмова від динамічного та еволюційного підходу може стати на заваді реформам і вдосконаленню, а зміна судової практики підпадає під дискреційні повноваження національних судів.
Спікер також додав, що внутрішню суперечливість судової практики має бути усунуто через тлумачення й гармонізацію підходів за допомогою передбачених законом механізмів і судів, що наділені повноваженнями врегульовувати суперечливі рішення різних судових інстанцій.
Професор зауважив, що справи, в яких були ухвалені суперечливі між собою рішення, що характеризуються належним обґрунтуванням, не дають підстав констатувати порушення ст. 6 Конвенції.
Голова Касаційного кримінального суду у складі ВС Станіслав Кравченко наголосив, що тема заходу є актуальною і для ККС ВС, водночас для кримінального судочинства в Україні існують дещо ширші механізми забезпечення єдності практики. Найбільш поширеним із них є робота об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі ВС, яка у 2021 році сформулювала 22 позиції, з них 13 – із процесуальних питань і 9 – з питань застосування норм матеріального права, формуючи таким чином єдність судової практики. У 2022 році ОП ККС ВС виклала 13 позицій, які нині у своїй практиці доволі активно застосовують суди.
Разом із тим, за словами Станіслава Кравченка, актуальним залишається питання забезпечення єдності судової практики у випадках, коли судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Йдеться, зокрема, про справи про адміністративні правопорушення та ухвали слідчих суддів.
Підсумовуючи обговорення виступу експерта, Віталій Уркевич зауважив, що ЄСПЛ визнає цілком нормальною ситуацію зміни судової практики за умови, якщо такі зміни є мотивованими, обґрунтованими та зрозумілими як для учасників судового провадження, так і для широкого загалу.
Тетяна Цувіна представила короткий огляд експертного звіту за результатами аналізу ухвалених Великою Палатою Верховного Суду судових рішень щодо відступів від власних правових позицій та правових позицій Верховного Суду України.
Спікерка повідомила, що загальна кількість постанов ВП ВС, у яких було здійснено відступ від правових висновків, за 5 років роботи ВС становить 142, із них 58 – з питань процесуального права і 84 відступи від висновків щодо застосування норм матеріального права.
При цьому у 81 постанові йдеться про відступ від висновків Верховного Суду України, у 45 – від позицій касаційних судів у складі ВС і ще у 31 випадку Велика Палата Верховного Суду відступила від власних правових висновків.
Водночас загальна кількість постанов, у яких ставилося питання про відступ від раніше сформованих раніше позицій, однак такого відступу не було зроблено, становить 99.
Як приклад мотивування необхідності відступу Тетяна Цувіна навела аргументацію, викладену в ухвалі ВП ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 5017/1221/2012. У цьому рішенні Суд вказав на те, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об’єктивних причин. Такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Також відступ від правового висновку повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя. Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованого правового висновку Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
Крім того, під час виступу Тетяна Цувіна навела приклад уточнення правового висновку шляхом його деталізації, звернула увагу на критерії для передачі справ на розгляд Великої Палати ВС для відступу від правового висновку і проаналізувала причини таких відступів у практиці ВП ВС.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук поінформував, що за п’ять років своєї діяльності ВП ВС ухвалила більше як 19 700 судових рішень. При цьому майже чотири тисячі разів у цих рішеннях Велика Палата ВС спиралася на практику ЄСПЛ та керувалася нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Основна причина такої уваги до рішень ЄСПЛ та положень ЄКПЛ, за словами судді, – це намагання Великої Палати ВС реально втілити в судову практику принцип верховенства права і стати свого роду Судом справедливості в Україні.
На переконання Олега Ткачука, Велика Палата ВС має забезпечити насамперед вертикальну сталість і єдність судової практики, а також горизонтальну – між різними юрисдикціями, серед усіх чотирьох касаційних судів у складі ВС.
Голова Касаційного господарського суду у складі ВС Лариса Рогач зазначила, що застосування механізмів забезпечення єдності судової практики, передбачених процесуальним законодавством, дало змогу виявити напрями для подальшого розвитку та удосконалення цих механізмів, зокрема щодо підстав передачі справи для відступу.
Лариса Рогач погодилася з думкою спікерів про те, що відступи від сталої правової позиції мають бути рідкісним явищем і добре мотивованими. Задля цього треба здійснювати попередню перевірку обґрунтованості направлення судами справ для відступу від правових позицій ще на стадії прийняття такої справи Великою Палатою ВС. Якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність таких підстав, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду. Інакше, якщо суддя щоразу передаватиме справу ВП ВС для відступу без належного обґрунтування, Велика Палата буде змушена тиражувати свої попередні позиції, а не розвивати судову практику, розв’язуючи нові правові проблеми. Крім того, слід враховувати й те, що передача справи на розгляд ВП ВС може зумовити зупинення проваджень в інших справах.
У завершальній промові Секретар ВП ВС Віталій Уркевич зауважив, що Верховний Суд має внутрішні резерви й можливості для гарантування єдності судової практики, але водночас низка питань має бути вирішена на законодавчому рівні. Йдеться, зокрема, про вдосконалення процесуальних фільтрів. Він запевнив, що Верховний Суд переконаний у важливості забезпечення єдності судової практики і усвідомлює, що це є однією із ключових передумов підготовки вітчизняної судової системи до вступу України до Європейського Союзу.
