Українське суспільство прагне до цивілізованого врегулювання правовідносин на основі взаємних домовленостей. Війна спонукала до глибшого розуміння того, що краще врегульовувати відносини шляхом укладення договорів, ніж вступати в судові процеси, до того ж сьогодні один із батьків або дитина можуть перебувати за кордоном, що ускладнює судові процеси, незважаючи на можливість проведення засідань у режимі відеоконференції. Зазначене стосується й урегулювання питань, пов’язаних з утриманням дітей. Про це розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак на вебінарі «Договори щодо врегулювання утримання дітей».
Безумовно, зауважила доповідачка, укладення договору між батьками про утримання дитини (дітей) не убезпечує від можливих судових спорів у майбутньому. Це можуть бути спори про виконання договору (стягнення заборгованості), про визнання недійсним окремого положення або всього договору, про розірвання та ін. «Але треба бути оптимістами в питаннях договірного регулювання і пояснювати клієнтам, що укладення договору, який урегульовує майнові питання подружжя, має багато переваг, це цивілізований спосіб регулювання, в тому числі, і сімейних відносин, який застосовується в усьому світі», – звернулася суддя до правників.
Ольга Ступак навела судову практику, дотичну до теми заходу.
У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19 КЦС ВС проаналізував ситуацію, коли апеляційний суд відмовив у стягненні аліментів з батька, зокрема з підстав, що він подарував малолітній дитині квартиру. Верховний Суд скасував це рішення і вказав, що не кожен договір дарування нерухомості може бути оцінений як такий, що переданий у рахунок припинення зобов’язань зі сплати аліментів. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач подарував квартиру своїй дитині з метою припинення права на аліменти, а тому положення ст. 190 СК України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
В іншій справі йдеться про те, що батьки уклали договір про способи участі у вихованні дитини та сплату аліментів на дитину, в якому зазначено, що мати підтверджує оформлення батьком на її ім’я гривневого депозитного рахунку, відсотки за яким є аліментами на дитину. КЦС ВС погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, оскільки між сторонами укладений договір, яким передбачений розмір аліментів і порядок їх нарахування та сплати. Позивачка не надала суду жодного належного й допустимого доказу того, що аліменти не сплачуються і що відповідач не виконує свої договірні зобов’язання (постанова КЦС ВС від 3 грудня 2018 року у справі № 757/31613/16-ц).
Ольга Ступак акцентувала на важливості під час здійснення платежів, не тільки за аліментами, але й інших, вказувати призначення платежу. Такі платіжні документи будуть доказом того, що платежі здійснювалися саме з певною метою.
Суддя зауважила, що при укладенні договору щодо сплати аліментів сторони можуть передбачити відповідальність за неналежне його виконання, та звернула увагу на висновки, сформульовані в постанові КЦС ВС від 22 травня 2019 року у справі № 754/1167/16-ц. Верховний Суд вказав, що коли аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст. 196 СК України (в редакції до внесення змін Законом № 2037-VІІІ) санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі. Розмір пені за прострочення сплати аліментів при укладенні відповідного договору щодо їх сплати не обмежений сумою боргу, і пеня повинна сплачуватися згідно з положеннями договору про сплату аліментів.
Також у цій постанові зроблено висновок, що ч. 1 ст. 189 СК України батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. Водночас розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого ч. 2 ст. 182 СК України.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 456/1826/16 КЦС ВС виснував, що порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса (ч. 2 ст. 189 СК України) не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. В цій справі відповідач наполягав на тому, що за існування договору про сплату аліментів позивачка не може стягувати з нього заборгованість за аліментами в судовому порядку.
Доповідачка розповіла про постанову КЦС ВС від 18 вересня 2019 року у справі № 522/4045/13-ц. За обставинами цієї справи було укладено договір про те, що батько сплачує аліменти на утримання дочки в розмірі 50 % заробітної плати. Батько працював за кордоном. Верховний Суд вказав, що заборгованість за аліментами та пеня мають бути сплачені в тій валюті, у якій була виплачена заробітна плата відповідачу.
А в постанові КЦС ВС від 22 березня 2021 року у справі № 463/2490/17 зроблено висновок, що свобода волі сторін договору про сплату аліментів обмежується імперативним приписом про те, що його умови не можуть порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом. У цій справі в договорі був установлений нижчий від мінімально допустимого розмір аліментів, що стало підставою для визнання недійсним відповідного пункту договору.
Вебінар «Договори щодо врегулювання утримання дітей» організував Комітет з питань цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України.
Презентація Ольги Ступак – ttps://is.gd/RJDmvJ.
