Збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів – залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг. Тому пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену в постанові від 03.01.2023 в справі № 906/1307/21.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Чоповицької селищної ради збитки у розмірі витрат, понесених залізницею на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2020 по 31.12.2020.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Зазначив, що саме за рахунок видатків місцевого бюджету мають бути відшкодовані витрати Залізниці за надані протягом 2020 року послуги з пільгового (безкоштовного) перевезення пенсіонерів за віком у приміському сполученні зі станцій/зупиночних пунктів, розташованих на території Чоповицької селищної ради. При цьому суд дотримався позиції, що оскільки право безкоштовного проїзду залізничним транспортом у приміському сполученні зазначеній категорії громадян гарантується нормативно-правовим актом вищого органу у системі органів виконавчої влади - Кабінетом Міністрів України, Селищна рада зобов`язана за рахунок коштів місцевого бюджету відшкодувати витрати Залізниці за перевезення пенсіонерів за віком безвідносно того, чи є вони жителями об`єднаної територіальної громади. У цій справі спірним є питання, чи існує у Селищної ради обов`язок відшкодовувати Залізниці понесені нею витрати на перевезення залізничним транспортом у приміському сполученні пенсіонерів за віком за тарифами, затвердженими Залізницею, яка є суб`єктом природної монополії та погодженими розпорядженням голови Житомирської ОДА. Як мотивував суд, такий обов`язок існує та підлягає виконанню, а позов Залізниці - задоволенню.
Північно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову Залізниці відмовив повністю. У своїй постанові зазначив, зокрема, що підпунктом «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Наголосив, що кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91. Повважав вказані обставини істотними для правильного вирішення спору.
Також звернув увагу, що частина шоста статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Матеріали справи не містять доказів прийняття Чоповицькою селищною радою відповідного рішення щодо введення відповідних пільг. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що бюджетом відповідача передбачені кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян Залізницею. Навпаки, відповідач стверджує про зворотне.
Апеляційний суд виснував, що з огляду на приписи чинного законодавства, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливе лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Оскільки колегією суддів не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Верховний Суд, розглянувши справу, зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Залізниці. При цьому, застосував судову практику Верховного Суду: постанови від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від яких просить відступити скаржник, а також постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2023 у справі № 906/1307/21 можна ознайомитися за посиланням.
