Визначення поняття «рейдерство», судова практика щодо кримінально-правового захисту агробізнесу та щодо орендних правовідносин в аграрному секторі, способи захисту прав на земельні ділянки – ці й інші питання висвітлили судді Верховного Суду під час ІІ Форуму з аграрного права. Захід був присвячений обговоренню викликів, з якими нині стикається аграрний сектор України.
Про наслідки аграрного рейдерства та протидію йому розповіла суддя Великої Палати ВС Ольга Булейко. Як пояснила суддя, поняття «рейдерство», на жаль, не визначене на законодавчому рівні, і це, на думку деяких правників, не дає можливості для належного розслідування злочинів, пов’язаних із рейдерством. Однак згідно з низкою кримінально-правових і кримінологічних досліджень під рейдерством розуміють незаконний метод набуття права власності на чуже майно шляхом використання корупційних зв’язків, підроблення документів, шахрайства, силових методів тощо.
«Складність кримінально-правового визначення рейдерства полягає в тому, що воно може вчинятися шляхом різних дій, відповідальність за які передбачена певними складами кримінальних правопорушень (наприклад, шахрайство (ст. 190 КК України), самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1 КК України), підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб – підприємців (ст. 205-1 КК України), протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК України), протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації (ст. 206-2 КК України))», – зазначила Ольга Булейко.
Стосовно кримінально-правового аспекту захисту прав агробізнесу й протидії аграрному рейдерству доповідачка навела кілька прикладів із судової практики. Так, відповідно до обставин справи № 522/1087/21 особа за попередньою змовою з двома іншими особами заволоділи майном ТОВ «Елеватор Д», у тому числі часткою засновника, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів (протоколу загальних зборів учасників ТОВ, статуту ТОВ) і печаток підприємства. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2021 року, залишеним без змін судом касаційної інстанції, особу було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 КК України.
В іншій справі (№ 357/2093/19) було затверджено угоду про визнання винуватості та особу було визнано винуватою в пред’явленому обвинуваченні, передбаченому ч. 3 ст. 206-2 КК України. За обставинами справи, обвинувачена особа, вступивши в попередню змову з іншою особою, шляхом вчинення правочинів із використанням підроблених документів протиправно заволоділа корпоративними правами приватного орендного підприємства, а саме його статутним капіталом та майновими правами на рухоме й нерухоме майно (активами) загальною вартістю 174 705 366 грн.
Окрім цього, Ольга Булейко згадала і про роль судового контролю за органами досудового розслідування у справах щодо протиправного заволодіння майном підприємств, установ, організацій.
Детальніше з презентацією Ольги Булейко можна ознайомитися за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_agrarne_reiderstvo.pdf.
Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич зосередився на практиці ВС щодо витребовування земельних ділянок у державну та комунальну власність.
Спікер насамперед наголосив, що питання звернення до суду з віндикаційним чи негаторним позовом та відповідним способом захисту в земельних правовідносинах є складним, що безпосередньо пов’язано із застосуванням норм щодо позовної давності.
За словами Віталія Уркевича, вперше висновки про необхідність застосування такого способу захисту, як повернення земельної ділянки (замість її витребовування, що притаманно віндикаційному позову), були сформульовані щодо земельних ділянок водного фонду (постанова Великої Палати ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Надалі подібні висновки були висловлені щодо земель природно-заповідного фонду. Так, викладений у постанові ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц правовий висновок полягає в тому, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням законодавства потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов’язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. Тож за таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Що ж стосується земель лісогосподарського призначення, то вимога про витребування земельної ділянки відповідного призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) є ефективним способом захисту права власності, адже лісові ділянки можуть перебувати у приватній власності (постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Зупинився Секретар Великої Палати ВС і на постанові ВП ВС від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1584033/) щодо земель історико-культурного призначення.
Також Віталій Уркевич зазначив про те, які саме позовні вимоги потрібно формулювати в окремих категоріях земельних спорів. Так, у постанові ВП ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 вказано, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Щодо нікчемності чи недійсності договору, укладеного без дотримання конкурентних засад (земельних торгів), Секретар ВП ВС вказав, що оскільки договір купівлі-продажу землі, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним (постанова ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1321665/).
Детальніше з презентацією Віталія Уркевича можна ознайомитися за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_prakt_vutreb_zem_dil.pdf.
Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат у доповіді «Аналіз судової практики щодо орендних правовідносин в аграрному секторі» порушив такі питання: спори щодо оренди; договір як регулятор; принципи й договір та інші.
Він звернув увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 щодо визнання відсутнім права оренди. Суддя нагадав висновок ВП ВС, який вона зробила у 2023 році, про те, що коли позивач вважає договір оренди непідписаним, унаслідок чого відсутнє право оренди, то належним способом захисту є визнання відсутнім права. ОП КЦС ВС повторила цей висновок, акцентувавши на кількох важливих моментах, які не були у сфері перегляду ВП ВС. Зокрема, ОП КЦС ВС звернула увагу на добру совість, вказала, що можна говорити про врахування доброї совісті, яка зцілює непідписаний договір (коли орендар користувався земельною ділянкою і сплачував орендну плату), але за належного способу захисту. «Принцип доброї совісті пронизує все, у тому числі сферу, яка дотична до оренди», – сказав Василь Крат.
Доповідач проаналізував постанову КЦС ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20, яка стосується різниці між оплатним договором найму та договором позички. Суд зробив висновок, що якщо вчинений між сторонами договір, який передбачає користування житлом, є безоплатним, то він має кваліфікуватися як договір позички (гл. 60 ЦК України), а не найму (гл. 58 ЦК України) чи найму житла (гл. 59 ЦК України).
Василь Крат наголосив, що ключовою відмінністю між договором найму й договором оренди є те, що останній завжди оплатний. Дуже часто буває, що в договорі оренди не визначений розмір орендної плати. В таких випадках діє інструментарій ст. 762 ЦК України, яка містить механізм визначення цієї плати. Навіть якщо сторони не визначили відповідний розмір – це не «знищує» договір.
В іншій справі розглянуто питання, чи підлягає попередній договір оренди земельної ділянки державній реєстрації. КЦС ВС звернув увагу, що на момент вчинення такий договір мав обов’язково укладатися в письмовій формі й у законодавстві не було вимоги про необхідність проведення державної реєстрації попереднього договору оренди землі (постанова КЦС ВС від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20).
У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 КЦС ВС зробив висновки щодо «конкуренції» примірників договору. В одному примірнику був указаний строк оренди 3 роки, а в іншому – 25 років. Касаційний суд зазначив, що в цій справі найбільш розумним є висновок, що сторони не домовилися щодо строку оренди й з урахуванням ч. 2 ст. 763 ЦК України договори оренди укладені на невизначений строк.
Також Василь Крат проаналізував постанови КЦС ВС:
– від 23 листопада 2023 року у справі № 685/547/23, у якій зроблено висновок, що п. 27 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України (щодо особливостей регулювання земельних відносин під час дії воєнного стану) має зворотну дію в часі та повинен застосовуватися із 24 лютого 2022 року;
– від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, у якій зазначено, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть регулювати застосування у своїх відносинах юридично значущих повідомлень (зокрема, визначати порядок надсилання і момент, коли повідомлення вважатиметься отриманим);
– від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17, у якій зауважено, що в разі наявності відповідних правил у договорі саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов;
– від 22 вересня 2021 року у справі № 207/3254/18, яка стосується можливості розподілення ризиків у договорі та ін.
Крім того, на прикладі цікавого кейсу, який розглядав Касаційний суд Франції, стосовно того, чи може бути абстрактна попередня згода орендодавця на передання орендарем права оренди, суддя акцентував на конструкції ненаписаних умов. Відповідно до ст. L. 411-38 Кодексу сільського та морського рибальства Франції орендар може передати свої права оренди неторговельній сільськогосподарській компанії або групі власників чи фермерів лише за особистої згоди орендодавця та без шкоди для права останнього на зворотне володіння. Ці положення є питаннями публічного порядку. Згідно зі ст. L. 415-12 вказаного Кодексу будь-яке положення договору оренди, що обмежує права, передбачені розд. 1 цього Кодексу, вважається ненаписаним. Натомість в українському правопорядку ці питання не віднесено до публічного порядку й не передбачено конструкції ненаписаних умов.
Детальніше з презентацією Василя Крата можна ознайомитися за посиланням – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_sporu_orenda.pdf.
Форум організувала Асоціація правників України.
Фото надані організаторами.
