На цьому наголосив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Євген Синельников під час круглого столу «Розвиток сімейного законодавства України в умовах оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України».
Євген Синельников виступив з доповіддю щодо сучасних підходів у практиці ВС у спорах щодо визначення місця проживання дитини (розподіл батьківського часу).
Він зауважив, що ця категорія спорів досить гостроемоційна, навіть у сучасних умовах справи щодо фізичного опікування над дитиною лишаються для судів одними з найскладніших, адже відповідальність за долю дітей, сім’ю завжди дуже висока.
Донедавна судова практика, яка формувалася протягом тривалого часу, виходила з того, що місце проживання дитини визначалося лише з одним із батьків. Відповідні висновки надавали судам і органи опіки та піклування.
З 2022 року ВС у своїх судових рішеннях почав вказувати, що національне і міжнародне законодавство визначає рівність прав і обов’язків обох батьків щодо виховання і утримання дитини. За загальним правилом вважається, що дитина любить обох із батьків однаково і, відповідно, потребує уваги, любові їх обох. ВС звертав увагу на резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1921 «Гендерна рівність, поєднання особистого та трудового життя, спільне виконання обов’язків», ухвалену 25 січня 2013 року, та № 2079 «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 2 жовтня 2015 року. Зокрема, в них ПАРЄ закликала держави-члени РЄ поважати право батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне законодавство передбачало в разі окремого проживання подружжя або розлучення можливість спільної опіки над дітьми заради їх найкращих інтересів на основі взаємної згоди батьків.
Суддя ВС звернув увагу на законодавство Канади, яке фактично відходить від використання терміна custody (опіка або опікування). Натомість вживає термін parenting time «батьківський час». Він може бути поділений між розлученими батьками порівну або хтось із батьків може проводити більше часу з дитиною. Одному з батьків може бути присуджено й увесь батьківський час, однак це не означає, що другий із батьків позбавлений можливості проводити час із дитиною.
Крім того, ВС у своїх рішеннях звертав увагу, що відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов’язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Йдеться, в тому числі, й про рівність батьків щодо виховання дитини.
У п. 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Також Євген Синельников навів посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеггер проти Німеччини» (Zaunegger v. Germany). В національному суді батько вимагав спільної фізичної опіки над дитиною. Але суд не задовольнив такої вимоги, посилаючись на те, що німецьке законодавство на той час не передбачало спільної батьківської опіки щодо дитини батьків, які не проживали в зареєстрованому шлюбі. ЄСПЛ визнав, що батько, який на національному рівні вимагав спільної батьківської опіки щодо дочки, зазнав дискримінації.
Усе вищевказане дало підстави ВС з 2022 року вказувати в судових рішеннях про те, що з огляду на міжнародні договори та визнані принципи, а також положення національного законодавства є підстави для вирішення спорів про визначення місця проживання дитини з використанням різних моделей:
- спільне опікування, тобто з почерговим проживанням дитини за місцем проживання кожного з батьків за відповідним графіком виходячи з конкретних обставин справи;
- визначення місця проживання дитини з одним із батьків (бажано одночасно з вирішенням питання щодо участі у вихованні дитини другого з батьків, щоб спір був вирішений в одному процесі);
- визначення місця проживання дитини в певному місці з можливістю батьків почергово перебувати в цьому місці проживання і фізично опікуватись дитиною в цьому помешканні.
Доповідач акцентував, що спільне батьківство базується на здатності батьків здійснювати координацію, підтримувати одне одного та допомагати одне одному як лідери сім’ї і може покращити співпрацю між батьками та зменшити ризик потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря «переможець – переможений». Необхідність застосування спільної фізичної опіки є відповіддю на зміни в суспільних цінностях і нормах, спрямована на поступовий рух до більш рівного розподілу сімейних обов’язків між батьками та матерями. Суддя ВС вважає, що труднощі, пов’язані зі спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації. Спільна фізична опіка сприяє відкритому доброзичливому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам «мати (батько) – дитина». Ідеться також про те, що батьки повинні мати не лише право проводити дозвілля з дитиною, але й брати активну участь у її вихованні, освіті, підтримці загалом.
Євген Синельников зазначив, що суди при розгляді відповідних спорів застосовують гнучкі підходи.
Крім того, доповідач акцентував на постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 КЦС ВС, у якій суд касаційної інстанції повноцінно виклав мотивацію щодо доцільності за певних обставин визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків. Євген Синельников розповів, що КЦС ВС, котрий, як правило, розглядає справи в письмовому провадженні, у вказаній справі провів три судові засідання за участю батьків, представника органу у справах дітей. Орган опіки і піклування рекомендував визначити місце проживання дитини почергово з кожним із батьків, а вони погоджувалися, щоб така модель була застосована.
Надалі спільна фізична опіка була застосована судами апеляційної інстанції (постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у справі № 347/1317/22, Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у справі № 201/2277/23, Чернівецького апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 347/1317/22).
КЦС ВС 22 травня 2024 року ухвалив ще дві постанови, в яких застосував таку модель вирішення спору (у справах № 643/7509/21 та № 754/3063/22). Євген Синельников зауважив, що в одній із цих справ орган опіки і піклування запропонував застосувати спільну опіку батьків ще в суді першої інстанції, однак суди такий варіант відхилили. Касаційний суд дійшов висновку, що обставин, які б давали підстави для висновку про якісь негативні характеристики когось із батьків, для того щоб визначати місце проживання лише з другим, та не погодитись із висновком органу опіки і піклування, не було.
Підсумовуючи, Євген Синельников наголосив, що спори про визначення місця проживання дитини необхідно вирішувати, виходячи з указаних вище принципів, а також вдосконалювати законодавство, виходячи зі сформованої судової практики.
У заході також взяв участь суддя Великої Палати ВС Сергій Погрібний.
Круглий стіл «Розвиток сімейного законодавства України в умовах оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України» організований Інститутом правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України спільно з Координаційним бюро з проблем сімейного права відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук України.
